«Зустріч», яка вразила японців

«Зустріч», яка вразила японців Робота юного художника із Волині здобула срібло всесвітнього конкурсу в Токіо: серед 24 тисяч малюнків із 83-х країн!

Уже багато років поспіль у Японії відбувається мистецький конкурс, участь у якому беруть сотні країн світу. І це ж треба, щоб Володимир-Волинська дитяча художня школа не просто долучилася до такого поважного дійства, а й неодноразово отримувала найвищу оцінку членів журі! Винятком не став і рік нинішній, який із токійського конкурсу приніс срібну медаль Артурові Фацинцю – 13-річному школяреві з Княжого міста.
Що унікального зробив хлопчина, аби саме його роботу вибрали серед майже 24 тис. малюнків із 83-х країн світу? Яку роль у перемозі відіграла викладачка художньої школи Ярослава Михалик? І чому замість нагород зі срібла та золота талановиті дітки отримують лише паперові грамоти?
Щоби знайти відповіді на ці й не тільки запитання, напросимося в гості до навчально-мистецького закладу, який десятиліттями допомагає дітям із Володимира-Волинського і прилеглих до міста сіл розвивати Богом дарований талант.

– Ви знаєте, вихованці наші (а цьогоріч їх майже 250) і справді дуже обдаровані. Не дарма на 30-ліття школи (тобто сім років тому) ми аж у Києві організували виставку найкращих робіт, – зустрічає на порозі закладу його багаторічний директор Адам Михалик. – Хтось відвідує школу заради цікавого дозвілля. А є серед більш як тисячі наших випускників ті, хто стає професійним митцем, працює у Львові, Києві, Одесі, отримує запрошення жити і творити за кордоном. Як-от Люда Король, котра спершу як архітектор працювала в Чехії, там познайомилася з митцем із Ірландії, а тепер вони в Дубліні: мають свою галерею і працюють із замовниками через Інтернет.
Доки розмовляємо, йдучи коридорами школи, знаходимо й підтвердження директорових слів: численні грамоти й подяки, що ними прикрашені ледь не всі стіни центрального фойє та кабінету керівника.
– Ось тут, – показує Адам Федорович написані ієрогліфами й латиницею відзнаки, – ми зібрали нагороди, які наші діти вибороли на всесвітніх конкурсах, зокрема – в Болгарії та Японії. Проте останню нагороду, яку нинішньої весни отримав Артур Фацинець, іще не прикріпили: хочемо спершу дитині вручити – хай потішить і себе, і рідних та друзів.

До речі, першу перемогу на токійському конкурсі  здобули талановиті волиняни ще 11 років тому. Після того були срібні медалі у 2005-му, 2006-му, 2010-му і 2015-му. А 2007-го за малюнок «Берегиня» високоповажне журі з Японії присудило художниці Тані Карпук найвищу – золоту відзнаку!
Доки розмовляємо з Адамом Федоровичем, у шкільних кабінетах – по-творчому гамірно. Тож перш ніж зустрітися з цьогорічним переможцем Артуром і його наставницею Ярославою Василівною, проходимо повз мольберти, за якими дівчатка розкривають секрети рисунка, живопису, композиції. Минаємо класи, де діти вивчають історію мистецтв і пробують себе в ліпленні. А ось і учень, чий талант вразив японських мистецтвознавців.
– Якщо чесно, то перемога в конкурсі стала для Артура повною несподіванкою. Адже відсилаючи роботи дітей чи в Токіо, чи на якийсь інший конкурс, я їм про це не розповідаю: виграє дитина – буде їй сюрприз, а ні – не матиме причини засмутитися, – відразу зазначає Ярослава Михалик – викладач, вихованці якої уже вп’яте перемагають на конкурсі в Японії.
– Так, я справді не міг повірити в новину, яку мені першою сказала дівчинка з паралельного класу (теж учениця художньої школи). Тому подумав: мабуть, друзі щось наплутали. Наступного дня прийшов на заняття, почув вітання – і радості моїй не було меж!!! – не стримує емоцій 13-річний Артур.
Що ж надихнуло хлопчину створити унікальну роботу? Виявляється, просте завдання на одному з уроків: зобразити свою маму на вулицях Володимира-Волинського.

– Хтось із дітей намалював, як мама бігає з магазину в магазин і носить пакети з покупками. Хтось зобразив неньку в осінньому парку під парасолькою, – показує Ярослава Михалик дитячі роботи. – А Артур намалював, як його мама сидить за столиком кафе із філіжанкою кави. «Ця композиція виглядає якось не завершено. Треба ще когось зобразити», – запропонувала тоді хлопчику. І наступного разу на малюнку поруч із мамою опинилося ще двоє чоловіків.
– Звідки вони взялися, навіть не знаю, – досі з подивом розповідає юний художник. – Просто намалював біля мами одного чоловіка. Мало. Тому в картину «попросився» ще один персонаж.  І так народилося полотно, яке ми назвали «Зустріч».
– Знаючи, що японці дуже цінують дитячу безпосередність, люблять, аби виклад ідеї був незвично-емоційним, я підказала Артурові декілька штрихів і вийшло доволі симпатично. Взимку цю та ще з десяток інших робіт (загалом п’ятьох моїх учнів) надіслала в Японію. А навесні нам повідомили: малюнок Артура отримав срібну медаль.
От тільки самої медалі ні цьогорічний переможець, ні шестеро попередніх на шию так і не повісили.
– Коли робота «Берегиня» отримала найвищу нагороду на конкурсі в Токіо, японці вислали разом із грамотою позолочену медаль! – пригадує Ярослава Василівна. – Але скільки ми мали клопоту з українською митницею! Скільки слухали, як проблемно отримати з-за кордону річ, виготовлену з дорогоцінного металу. Навіть, бувало, за оту бандерольку з фотокопією дитячого малюнка від нас вимагали окремої плати! Тому журі з розумінням поставилося до українського законодавства й відтоді просто висилає нам книгу-альбом про результати конкурсу із фотографіями й підписами та, звісно, грамоту.
Але що таке паперові неприємності порівняно з численними перемогами юних митців! 
– Чим, скажіть, не показник, що торік наша дитина стала кращою із кращих серед талановитих ровесників з усієї України?! – з гордістю каже директор Адам Михалик. – Щоб ви знали: маємо вже 20 переможців Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості. Бували роки, коли наші учні в цьому конкурсі водночас здобували по декілька призових місць! Не знаю навіть, чи є ще де в Україні дитячі художні школи, котрі могли би похвалитися подібним результатом. Або візьмімо міжнародний конкурс у Болгарії, куди свої роботи надсилають діти із 20-30 країн, малюнків надходять тисячі – а з Володимира-Волинського визнаються найкращими!
Та не лише творчістю славиться юнь Княжого міста. Артур Фацинець, наприклад, устигає і пензлем працювати, і у школі-ліцеї навчатися, і разом із друзями проходити вишкіл у військовому патріотичному клубі. Там, каже Артур, вони з хлопцями здобувають ази самозахисту, вчаться займати стрілецькі позиції і навіть зброєю володіти:
– Ми з товаришами вже зараз готуємося стати справжніми чоловіками. Тож коли підросту, піду, мабуть, у прикордонники: щоб ворог і кроку не міг ступити  нашою – українською – землею! 
Оксана БУБЕНЩИКОВА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (169) - 88%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (8) - 4.2%
Мені байдуже (5) - 2.6%