Ігор Гузь: «Мені зручніше в опозиції»

Ігор Гузь: «Мені зручніше в опозиції»

Можна дорікати Ігореві Гузю в будь-чому: у вмінні пристосовуватися до «партійних вітрів», популізмі, надмірних симпатіях до полум’яної революційної риторики… Але його життєвий шлях доводить: виборець таким симпатизує і, очевидно, зважає на зовсім інші якості. Напевне, прислухалися до електорату і представники влади, бо як тільки «вічний волинський революціонер» із досвідом депутатства на місцевому рівні став народним обранцем – владна риторика сприйняття Ігоря Гузя змінилася. Принаймні так здається. Змінилася влада? Чи – «уважать себя заставил»?.. 
Окрім того, на депутатську долю Ігоря Володимировича випало розбиратися у шахтарських проблемах. І в цьому випадку перевиборчий лозунг «Ігор прийде – порядок наведе», який активно пропагувався в 19-му окрузі під час виборів, втілювати, думаю, ой як трудно. Щоправда, сторонньому спостерігачеві важко зрозуміти: як обранець із провладної прем’єрської партії (а нині Ігор Гузь представляє «Народний фронт» і очолює облосередок цієї політсили) знаходить можливість мітингувати разом із шахтарями, які вголос критикують той же уряд за намір роздержавлення вугільної галузі? Ми запитали про це в Ігоря Володимировича, народного депутата України від 19-го виборчого округу, особисто під час недавнього інтерв’ю для «Волинської газети» – й отримали відверті відповіді. 
– Найперше, скажіть, як воно – перебувати у владі? Адже риторика у вас лишилася революційна, а партія – провладна…
– Ви праві. Хоча свого часу я був у провладній команді – в партії Віктора Ющенка. Доводиться повертати тодішні бачення. Але є певні емоційно-психологічно-політичні моменти. Опозиція – це критика. Ти можеш нічого не пропонувати взамін, лише критикувати. І також маєш на це право, бо тебе люди підтримують. Нині – по-іншому. Очевидно: сьогодні дуже складна ситуація в країні. Ми знаємо: військові дії, долар, тарифи… На всі ці питання доводиться відповідати як представнику партії та фракції Прем’єр-міністра. У принципі я довгий час у цій політичній силі, тому звик. Скажу чесно: мені зручніше бути в опозиції, як і багатьом. Але на сьогодні так – значить так.
– Зараз перебуваєте на Волині. Приїхали взяти участь у патріотичній грі «Звитяга» в ківерцівських лісах чи з якою іншою метою? 
– Ні. Хочу спростувати закиди багатьох людей, які думають, що коли стаєш депутатом, то живеш у Києві. Я проживаю – в Луцьку. Дві третіх часу за останніх півроку проводжу на Волині. За цей час був на «Звитязі», приймав і ще прийматиму виборців на окрузі. Лише в суботу об’їхав Ківерці, Маневичі, Любешів, Камінь-Каширський, Ратне, Ковель та Рожище. Є депутати, які переселяються до Києва, але я не з тих.
– І зарплатні вистачає, щоб постійно курсувати між Києвом та Луцьком?
– Деякі прості люди загалом хочуть, щоб депутат ще й доплачував за свою роботу… В мене зарплата чистими за квітень – 6 тисяч 600 гривень, здається. Плюс – дають 17 тисяч на помічників, які мають бути і в Луцьку, і в окрузі, і в столиці. Ми розуміємо, що зарплати в Києві зовсім інші, ніж на Волині. Важко. Шукаємо додаткові ресурси, для того, аби як мінімум пересуватися. Я й маршруткою можу їздити (нема проблем), до останнього часу нею користувався. Але все-таки час – понад усе. Можеш не вписатися у графіки роботи в раді, комітетах тощо. Шукаю. Поки вистачає. 
– Ви маєте можливість безпосередньо спілкуватися з прем’єр-міністром? І як часто її використовуєте в інте-ресах виборців? 
– Тет-а-тет говорити можливостей є небагато. Тому що зайнята людина – Прем’єр-міністр. Таких розмов було декілька за цей період. Але у нас відбуваються фракції, на яких постійно присутній Арсеній Петрович, і будь-хто з народних депутатів може поставити питання, висловити пропозиції. Цього вистачає. Коли йшлося про підготовку бюджету й фінансування нашої 10-ї шахти, про повернення заборгованості, тоді я тет-а-тет спілкувався з Яценюком. 
– Безпосередня робота депутата – це законотворчість. Скільки ваших проектів законів чи поправок стало предметом розгляду в парламенті?
– Я вам скажу чесно, та й тут у мене нема комплексів – здається, 7 поправок до законопроектів мною було внесено. І то більшість із них – такі, де я ставив підпис як співавтор. Остання – то зміни до Закону України «Про місцеві вибори». Зокрема, я вважаю, що вибори міських голів треба проводити у два тури. Якщо тільки кандидат не набирає 50 плюс 1 голос у першому турі. 27 травня буде друге півріччя моєї роботи. Тут уже наша команда пропонуватиме власні законопроекти, які прописані в моїй програмі. Це, в першу чергу, боротьба з алкоголізмом. Це питання митних переходів і взагалі додаткових надходжень для цих територій та низка інших. До цього я робив ставку на контакт із виборцями. Але є пропозиції від сільських голів, керівників районів, депутатів щодо законодавчих моментів. У наступному півріччі – спробую. Не кожен навіть грамотний законопроект пройде, є процес проходження через комітет, через фракції, нюанси в попаданні в порядок денний. Більше того – хоч у нас у коаліції 300 з гаком депутатів, але якщо законопроект потрапляє у сесійну залу в другій половині дня, коли, на жаль, депутатів менше, можна його не прийняти. З цим велика проблема. Тому що депутати відвідують сесії погано. На відміну від Ігоря Володимировича Гузя, який станом на сьогодні стовідсотково відвідує засідання. Для мене це принципово, тому що обіцяв людям: іду працювати. Це, звичайно, не означає, що сам факт перебування в парламенті – то результат роботи, але виборці мені озвучували таке побажання. У принципі їх було три (з основних): відвідувати місце роботи; голосувати лише за себе і не бути піаністом; третє – не битися. 
– Цікаво, а що вас найбільше розчарувало у Верховній Раді?
– У першу чергу, популізм. Коли починаєш вникати у відносини фракцій, груп, часто, на жаль, хороші ідеї нівелюються через популістичні підходи тих чи інших колег. Не можу сказати, що я глибоко розчарований кимось із депутатів. Мені подобається сьогоднішня рада. Дуже багато там людей, які достатньо активні, прогресивні, молоді. Слава Богу, що працює коаліція і в принципових питаннях є спільне розуміння ситуації. Керівництво Верховної Ради, як на мене, найкраще за часів незалежності. 
– Ваша особиста позиція щодо долі волинських шахт: закривати чи ні?
– До балотування в 19-му окрузі я не знав цієї проблематики. Довелося питання вивчити. Якщо брати волинські шахти: в нас існує 1-ша, 9-та та «Бужанська» діючі шахти. З них 1-ша та 9-та, швидше за все, будуть у третій групі (під закриття) рано чи пізно, тому що ресурс там – обмежений. Але перспектива вугільного Нововолинська – це 10-та шахта. Мій акцент у співпраці з міністром, у вимогах та діях – це фінансування 10-ї шахти. Там зможуть знайти роботу шахтарі з 1-ї, 9-ї та «Бужанської». Вдалося 200 мільйонів гривень вибити на фінансування 10-ї шахти. Крім того, наше вугілля порівняно з вугіллям шахт Донбасу нижчої якості. Тут треба робити все можливе, щоб зменшувати собівартість. Як? Найперше – скорочувати апарат «Волиньвугілля». Держава має виділяти кошти на устаткування. Раніше «ДТЕК» Ахметова не брала нашого вугілля. Із січня рух зі збутом певний є. Але навіть 10-та шахта всіх звільнених шахтарів не забере. Робочі місця в Нововолинську можуть з’явитися, коли місту повернуть заморожений раніше статус «вільної економічної зони».
– Чи не буде так: що держава так активно вкладає кошти в 10-ту шахту, щоб потім готовий об’єкт віддати в приватні руки?
– Дискусійне питання. Торік волинські шахтарі дали на-гора вугілля на 100 мільйонів гривень приблизно, а держава дала на зарплату 296 мільйонів. Решта – дотація, кошти, які можна було спрямувати на інше. Приватизація – спірна тема. Але як мінімум держава повинна вивести свої шахти на нуль. Якщо це не виходить, треба міняти менеджмент, керівників у міністерських структурах, а якщо й далі не виходить – можливо, віддати під приватизацію. 
– Вугілля, здається, ви вже у Верховну Раду приносили. А колись в ефір місцевого телебачення носили й банку з молоком. Так завзято відстоювали інтереси селян раніше, а зараз ця тема ваших виборців не хвилює?
– Хвилює. На жаль, переробні підприємства не мають збуту. Якщо вимагати підняти закупівельну ціну, молокозаводи радше закриються. Я все-таки за ринкову економіку. Встановимо мінімальні ціни – не вийдемо із ситуації, бо будуть нові колапси. Тому не знаю, чи Верховна Рада повинна це робити. Тоді, коли я взявся відстоювати інтереси селян щодо молока, актуальною була проблема великого боргу. Зараз аж таких великих боргів нема. 
– Ми розмовляємо напередодні 8 та 9 травня. Де ви ці дні плануєте провести?
– Для мене 9 травня –  в першу чергу День пам’яті, а не День перемоги. Хоча два моїх прадіди воювали. Один дійшов до Праги, другий був у польській армії. Не скажу, що піду класти квіти і таке інше… Толерантно ставлюся до цієї теми. Розумію, що українці воювали не «за Сталина, за родину», а за Україну якоюсь мірою. Для мене свято – 14 жовтня, день створення УПА, бо я ніколи не приховував, що націоналіст за переконаннями. Голосував за декомунізаційний закон і дуже позитивно сьогодні сприймаю декомунізацію в Україні.
– А феномен існування комуністичних структур на Волині, поведінку – тих же Кононовичів та бездіяльність правоохоронних органів із приводу адекватної реакції на їхні дії як поясните?
– Наскільки мені відомо, Кононовичі емігрували до столиці. Але це питання не знімає. На мою думку, КПУ повинна бути заборонена тому, що її активісти брали участь в організації окремих подій на Донбасі, спільно з терористичними угрупуваннями. Це доведено. Прикро, що Мінюст подає пропозиції в суд, а суд у нас – гуманний. Щодо братів Кононовичів повинні бути відкриті кримінальні провадження за підтримку сепаратизму. Були розстріли портретів Шухевича і Бандери, був пам’ятник Сталіну в їхньому офісі, сьогодні вони їздять до сепаратистів, їм допомагають, називають нашу владу «хунтою». СБУ давно мало б «придавити» це все. Надіюся, так станеться. 
– Над чим працюєте в комітеті закордонних справ? 
– Я довгий час був у молодіжній політиці. Не те, що спробував відійти від цієї теми, але обрав іншу сферу. Я очолюю підкомітет із питань закордонних українців, діаспори. Цікавить мене напрямок єднання східноєвропейських держав навколо проблем України. Планую відвідати Польщу, Молдову, Прибалтику. Працюється комфортно, я – заступником у Ганни Гопко. Поруч – Борис Тарасюк, Світлана Заліщук, Володимир Ар’єв. Потужні особистості, з ними приємно працювати. 
– Ось ваша цитата річної давності: «Народний фронт – це команда прагматиків, яка готова взяти на себе відповідальність за життя в країні». В зв’язку з цим питання: чи рахували ви, скільки платитимете за газ наступної зими?
– Арсеній Яценюк узяв відповідальність за тарифи. Крапка. Люди, які не розуміють ситуації, які не знаються в нюансах, очевидно, мають претензії до уряду. Ми мислимо з однієї точки зору, а якщо мислити з точки зору Прем’єр-міністра?.. Хто б не був на місці Яценюка, змушений іти таким чином. Якщо МВФ дає кредит на 17 мільярдів доларів, разом із тим виставляє певні умови. Я не рахував, скільки платитиму. У мене стоїть котел, будемо дивитися. Але не приховуватиму, що в зв’язку з цими подіями впав рейтинг «Народного фронту». Тарифи були б, можливо, правильними, якби зарплата була вищою. Думаю, що це питання до осені буде змінене, в яку сторону – побачимо. 
– Які стосунки в Ігоря Гузя з керівниками органів влади області? 
– У мене нормальні, робочі стосунки з міськими головами Миколою Романюком (Луцьк), Петром Саганюком (Володимир-Волинський) та Віктором Сапожніковим (Нововолинськ). Із Валентином Вітром, головою облради, ми працювали півроку, тому теж – адекватні. Володимир Гунчик – специфічний і достатньо жорсткий керівник. Не завжди ми сходимося в поглядах, зокрема й у політичних питаннях, бо все-таки представники різних політичних сил. Але діалог є. Нема політичної війни. Ми всі спільно повинні вирішувати проблеми, тим паче голова ради представляє «Батьківщину», голова облдержадміністрації – Блок Петра Порошенка, Микола Ярославович, хоч і безпартійний, теж симпатизує БПП. Ми представники коаліційних партій і повинні знаходити спільну мову. Протиріччя, може, й будуть колись, але зараз – не на часі. 
Олена ЛІВІЦЬКА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (169) - 88%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (8) - 4.2%
Мені байдуже (5) - 2.6%