Людина, яка проходить крізь стіни

Людина, яка проходить крізь стіни

Олексій Артамонов – мешкає у Луцькому геріатричному пансіонаті, але його «можливостям» може позаздрити найкрутіший бізнесмен і непосида. Адже Олексій Євгенович об’їхав півсвіту, особисто знає усіх українських президентів і багатьох міністрів… Не оминає своєю увагою бенефіси та фуршети найзнаменитіших людей країни, куди простим смертним вхід заборонено. І на всіх міжнародних та всеукраїнських туристичних виставках буває. А ще намагається не пропустити ні одного матчу за участю свого улюбленого футбольного клубу «Волинь». Цього разу приніс до редакції автограф «Голосу Майдану» – екс-міністра культури, народного артиста України Євгена Ніщука: «Волинській газеті! Щире вітання. Віри і Перемоги! Голос Майдану Євген Ніщук». У його колекції автографи Героя України Анатолія Паламаренка, академіка Миколи Жулинського, народного артиста України Дмитра Гнатюка, Леся Танюка, Дмитра Павличка, почесного голови Товариства «Знання», екс-міністра освіти Василя Кременя, Оксани Забужко (свої книги письменниця подарувала для пансіонату), Андрія Біби, Володимира Мунтяна, футбольного арбітра Сергія Татуляна, Григорія Суркіса, Вілена Бальчюса, Віталія Кварцяного, Ігоря Коломойського, голови ЦК профспілки Федерації футболу України Ігоря Гатауліна і багатьох інших відомих людей. Ось він на світлині разом із письменниками Юрієм Щербаком та Михайлом Слабошпицьким, там – зі знаним співаком Степаном Галябардою… 
Цей «зіркопад» переслідує його з дитинства… Дарма, що виховувався у дитбудинках (перший був у палаці графів Потоцькіх, другий – у Мельниці-Подільський неподалік Дністра, третій – у Бучачі, знаному у світі своєю Ратушею та скульптурами Пінзеля). Як кращий учасник гри «Зірниця» потрапив до Севастополя, а відтак – і до «Артеку», де зустрічався з першим у світі космонавтом Юрієм Гагаріним і автором «Тихого Дону» Михайлом Шолоховим… Потім були Підгайцівське ПТУ, робота у Харкові, в Криму будував санаторій «Золотий пляж», служив у Туркестані. Працював експедитором на Тернопільщині,  навчався у Львівській спеціалізованій школі міліції, жив у містах Кам’янець-Подільський та Хмельницький. Там зустрів свою суджену волинянку Лідію, побралися, працював інструктором із пожежної охорони Луцького картонно-руберойдового заводу, закінчив Вінницьку пожежну школу, діждався сина й назвав на честь брата Володею (Олексій – із близнюків, брат Володя у п’ятирічному віці трагічно загинув), збудували з дружиною дім, вивчив сина… Потім не стало дружини, а згодом – і сина. Він знову залишився наодинці з долею. Заочно навчався у Луцькому культосвітньому училищі, працював постачальником на автозаводі ЛУАЗ, часто і багато їздив Росією, зумів отримати бронзовий, срібний і золотий знаки експедиції «Моя Батьківщина – СРСР», а в нагороду – подорожі Волгою, до Єревана і Алма-Ати, у міжнародні табори за лінією «Супутника». Відтак захоплення стало роботою, бо запросили у туристичну фірму «Контакт», а якось голова Державної служби туризму і курортів України Валерій Іванович Цибух запропонував перейти на роботу в Національну туристичну організацію помічником генерального директора Віктора Безверхого, який до цього працював президентом футбольного клубу «Динамо». 
– Вже два роки живу на повному державному забезпеченні у Луцькому геріатричному пансіонаті і дуже задоволений, – мовить Олексій Артамонов. – Сам у кімнаті, скрізь чисто. Нові меблі. Харчі добрі. Слухаю «Радіо «Культура». Друзі подарували телевізор. Оділи, обігріли. Таких, як я, тут 165. У кожного – своя доля. Вже багато років цей заклад очолює Станіслава Оліферович. Щоб отримати заповітну путівку, мені довелося звертатися у Кабінет Міністрів України і особисто до колишнього голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука… Я щасливий і великий оптиміст, вірю, що прийде мир і Божа благодать, люди будуть жити в спокої. Нам потрібно триматися разом і не ставити один одному підніжки.
Незважаючи на вік, безгрошів’я та житейські обставини, не пориває із давніми захопленнями – подорожами і знайомствами зі знаменитостями. Поспілкувавшись, ми назвали його «людиною, яка проходить крізь стіни». Олексій Євгенійович на те лиш усміхнувся.
– Що ви! Я законослухняний громадянин, скрізь заходжу лише парадними дверима. Але це таки правда: багато подій, де я буваю, навіть відомим людям недоступні. 
Індекс допитливості Олексія Артамонова зашкалює… Хоч він і пенсійного віку, цікавиться широким колом питань, до якого входять туризм, санаторно-курортна і готельна сфери, концертна діяльність, музейна справа і великий футбол. У березні побував на виборах президента Федерації футболу України. Для цього довелося перевтілитися у спортивного журналіста і заручитися підтримкою Всеукраїнського журналу «Охорона праці», з яким співпрацює вже не одне десятиріччя, особисто знайомий з його головним редактором Дмитром Матвійчуком. На академію з нагоди 95-річчя від створення Київського національного академічного театру ім. Івана Франка допоміг потрапити віце-прем’єр-міністр культури В’ячеслав Кириленко, з яким Олексій особисто знайомий: «Були разом в Українській народній партії Юрія Костенка». 
– Я сидів у восьмому ряду поруч із першим заступником міністра культури Ігорем Дмитровичем Ліховим. Президент України Петро Порошенко виголосив вітальну промову на честь франківців, нагородив артистів, а відтак спустився зі сцени і пішов углиб зали. 
Коли Петро Порошенко наблизився до Олексія Артамонова, той несподівано встав і попросив у Президента автограф. Охорона було кинулась «упокорювати» цікавого глядача, але Президент владним порухом їх зупинив. 
– Я працював у вашому штабі під час президентських виборів, – говорив тим часом Олексій. – Коли ви приїжджали до Луцька, ми з вами зустрічалися перед нашим театром. 
І Президент упізнав свого відданого штабіста, дав автограф, потис руку і попрямував між рядами…
– Хто? Хто, хто такий?!! – пронеслося залою.
Вже на фуршеті, куди Олексій Артамонов потрапив разом із Миколою Жулинським, Лесем Танюком, іншими знаменитостями, головний розпорядник театру, зиркнувши у бік луцького гостя, що стояв поруч із художнім керівником і головним режисером франківців Станіславом Моісєєвим, багатозначно сказав: «Тут є людина, яка зуміла зупинити самого Президента…» Провідні артисти, дипломати, академіки, доктори наук, журналісти – всі почесні гості повернули голови у бік незвичного героя цього академічного вечора. 
Запам’ятався Олексієві і фуршет з нагоди 90-річчя народного артиста, Героя України Дмитра Гнатюка. 
– Куди було найтяжче потрапити? – запитав.
– На прийоми і на фуршети, які влаштовувалися на честь відкриття міжнародних туристичних виставок, – зізнався оповідач.
– Чи траплялися при цьому якісь курйози?
– Були, – став пригадувати. – П’ятнадцять літ тому під час міжнародної туристичної виставки у Санкт-Петербурзі учасників запросили на офіційний прийом, сіли в автобуси, приїхали у палац і тут виявилося, що всі, окрім мене, мають запрошення… Я вже роздягнувся і келих шампанського пригубив, обзавівся знайомими, не вертатися ж назад… Що ж робити? На сходинках – охорона! Не проскочиш… Виручила природжена кмітливість… У вбиральні попросив у котрогось із учасників виставки конверт для запрошень без... запрошення… Взяв під пахву і рушив назустріч долі… 
– Ваше запрошення! – чую.
– Ось, під пахвою, – кажу. 
Бенкет проходив у трьох залах. На той час в Санкт-Петербурзі вже було карооке, яке саме входило у моду. Олексій Артамонов випив чарку і, як зізнається, не одну, набрався хоробрості і заспівав під карооке українську народну пісню:«Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела…» Що тут зчинилося! Всі стали скандувати: «Україна! Україна!..»  Посли, дипломати, 135 країн світу. За цей пісенний номер його ще й нагородили цінним подарунком… 
Одна кумедна, майже правдива легенда пов’язана з видатним поетом і державним діячем Дмитром Павличком. Укотре зустрівши у Києві всенародного улюбленця, Олексій дістає його нову книгу і просить автограф.
– Олексію, я ж тобі їх давав і не раз! Ти їх солиш чи у банки складаєш?
– Продаю в Луцьку по 10 євро, – усміхається шанувальник. 
Його гріють спогади про званий обід у митрополита Луцького і Волинського Михаїла з нагоди приїзду до Луцька Святійшого патріарха всія України Філарета, трапеза з ігуменою Святогорського Успенського Зимненського ставропігійного жіночого монастиря Стефаною, обідні з прочанами і монахами Почаївської лаври... Дорожить Подячною грамотою за вагомий внесок у справу розбудови Полтавської єпархії та утвердження християнських цінностей у суспільстві від архиєпископа Полтавського і Кременчуцького Федора. Святі місця – особлива сторінка. Через цю пристрасть сім років том був затриманий прикордонниками. Мусив втручатися відділ культури Чернівецької облдержадміністрації: «Це ж почесний гість Буковини!». 
У квітні Олексій Євгенійович був учасником VІІ Міжнародної туристичної асамблеї (вона відбулася в Одеській кіностудії, його проживання забезпечила директор пансіонату «Мирний» Тетяна Триндисир), у травні за сприяння Львівської туристичної агенції «Акорд-тур» побував в Угорщині, Австрії й Італії. А ще об’їздив чи не всі замки Західної України: Кам’янець-Подільський, Ужгородський, Бучацький, Високий замок у Львові, замок Паланок у Мукачевому… 
– Люблю бродити руїнами замків у Скалі-Подільській та у Микулинцях… – каже. – А ще маю грамоту подорожнього на право безкоштовного пересування теренами Галичини і Волині. Щороку відвідую Бережанщину. Це ще пов’язано з особистим горем. На Бережанському цвинтарі – могила мого братика Володі. Ми з ним були близнюками, у п’ять років його не стало. Трагічно загинув… – і, змахнувши сльозинку, вже оптимістично: – Наразі у мене багато задумок: узяти участь у туристичних виставках Закарпаття та Львівщини, також заключній у м. Київ і вже традиційно зустріти 2016 р. у санаторії «Лісова пісня». Час іде, спливають роки, але я не жалкую за прожитим і без жалю несу свій хрест!
Олексій Артамонов – головний адміністратор та продюсер творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України», почесний працівник туризму України – вірить у будучність України та силу її народу, любить людей і намагається бути корисним не тільки великій Вітчизні, а й своїм друзям із пансіонату. Підбадьорює їх, розповідає про подорожі, які для багатьох видаються фантастичними, а за потреби доброзичливо позичає співмешканцям десятку-другу на маленьку подорож до міста і його пам’яток культури.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: Олексій Артамонов.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (67) - 85.9%
Пізно (3) - 3.8%
Яка різниця? (2) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (1) - 1.3%
Мені байдуже (4) - 5.1%