→Рубрики →Резонанс

Підпільний центр… Євросоюзу

Візова туманність: Широта – 50* 44’ 29. Довгота – 25* 21’ 37.

Очевидно, ця публікація стане черговою перед наступною, бо бажаних відповідей і результатів роботи люди досі не дочекалися. Листування «Волинська газета» – Луцька міська рада – Посольства Греції, Литви, Болгарії та Польщі в Україні – на тему «Візовий центр на вулиці Рівненській, 26 у Луцьку» вже нагадує епопею, де практичного результату – нуль, а от «цікавих» деталей – аж надто багато.

Працівник «Волинської газети» нещодавно оформляв «перепустку у Європу» в цьому пункті прийому візових анкет. Розповідав, як гарно його там обслуговували, як усе швидко, легко і доступно. Навіть той маленький факт передоплати, котру запровадили ще 15 грудня 2014-го, втратив гіркоту завдяки такому солодкому прийому. Через кілька днів він мав благополучно відправлятися за кордон – на міжнародний футбольний турнір журналістів. Аж тут зустрічаю на теренах України. Одразу, звісно, запитую, тож… Словом, не вклалися у нашому «сервісі» з термінами. Сказали, мовляв, ми тут ні до чого – то в литовському посольстві не впоралися: приходьте пізніше… І так він, сплативши за всі необхідні послуги посередників, замість того, щоб допомогти рідній команді на турнірі у Вільнюсі, залишився вдома… Тепер лише сподівається, що довготермінова віза, котру таки отримав майже за тиждень після встановленого терміну, колись та й знадобиться...

Що взагалі коїться в цьому напівлегальному закладі, яким управляє засекречена приватна фірма з Індії?

Ще в лютому ц. р. редакція отримала відповідь на запит від Генерального консульства РП у Луцьку – ми цікавилися, на яких умовах уклали договори та хто стежив за дотриманням норм і вимог, котрі мають бути у подібних закладах.

Було чітко сказано, що договір про оренду приміщення укладено з дотриманням усіх вимог українського законодавства. Коли підписували його, перевірили всі папери, що стосувалися предмету найму. Згідно з тим договором, йдеться у відповіді консульства, «наймодавець гарантував, що об’єкт має всі необхідні документи, які дають дозвіл на користування ним, у тому числі – рішення виконавчого комітету Луцької міської ради».

І саме тут стало дуже цікаво, бо з незрозумілих причин у численних відповідях від керівництва міста йшлося про те, що влада – ні сном ні духом про все це: спочатку нас відфутболювали в управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, мовляв, приміщення у них на балансі. Ми, звісно, зверталися й туди. Але звідти нас чемно «послали» звертатися у компетентні органи – аналогічне управління в Луцьку (!), паралельно переадресувавши запит своїм міським колегам. Лише тоді з відповіді управління містобудування та архітектури Луцької міської ради ми й дізналися, що за вказаною адресою – торговий центр і що вони звернулися на адресу ПП «Візовий сервісний центр» із вимогою надати необхідний розрахунок реконструкції частини приміщення. Навіть більше: обіцяли, що у протилежному випадку зобов’яжуть винаймачів приміщення (це, нагадаємо, індійська компанія «VFS Global») провести відповідні роботи, а ні – то винесуть на розгляд виконавчого комітету і депутатського корпусу!

Але то було ще 20 жовтня 2014 р. І після тих обіцянок уже багато розглядали питань і на виконкомі, і на сесії. Але жодного разу – про Візовий центр!

Нічим не кращі й іноземні дипломати, уряди яких вирішили ощасливити волинян наданням послуг саме в цьому візовому центрі, який на планеті Земля розташований за цілком конкретними параметрами: Широта – 50* 44’ 29. Довгота – 25* 21’ 37.

9 грудня 2014 р. «Волинська газета» попросила Надзвичайного і Повноваженого Посла Республіки Польща в Україні Генрика Літвіна, Надзвичайного і Повноваженого Посла Болгарії в Україні Красіміра Мінчєва, Надзвичайного та Повноваженого Посла Литовської Республіки Пятраса Вайтєкунаса та Надзвичайного і Повноваженого Посла Васіліса Попадопулуса повідомити, на яких підставах у Луцьку у Візовому центрі надаються платні послуги, якщо офіс функціонує з явними ознаками грубого порушення чинного українського законодавства. І що ви думаєте? Дипломати країн, що загалом входять до ЄС і мають слугувати прикладом пошанування до букви закону, взагалі не дали ніякої відповіді! Мовляв, не царське то діло з волинськими прохачами «перепусток у рай» спілкуватися…

Єдиний, хто адекватно намагається розібратися в цій драматичній ситуації, – це Генеральне консульство РП у Луцьку на чолі з Беатою Бживчи.

З їхньої відповіді ми дізналися, що в кінці січня 2015-го до Візового центру приходив працівник архітектурно-будівельної інспекції і проводив перевірку. Проте про її результати в консульстві, яке змушене виступати в ролі лише одного з клієнтів всесильного індуса-візовика, не знали.

Про таку перевірку повідомили і у виконкомі міської ради. У відповіді від 24 квітня 2015 р. серед іншого було сказано, що виконком звертався до згаданої інспекції, котра, в принципі, нині й контролює будівництво в області, з вимогою перевірити Візовий центр. Але «станом на квітень поточного року в управлінні містобудування та архітектури відсутня інформація по даному питанню. Враховуючи вищевикладене, на адресу інспекції надісланий повторний лист щодо надання інформації по порушеному питанню та надання Вам відповіді».

І – тиша… Причому – досі.

Довелося відвідати й інспекцію. Ця структура в області підпорядковується напряму Києву – призначена контролювати ситуацію із будівництвом, незалежно від будь-якої влади на місцях.

Тож дуже вірилося, що правда за дверима – у будівлі на Київській площі.

– 24 грудня 2014 року до інспекції надійшов лист від Луцької міської ради про законність використання приміщення на вулиці Рівненській, 26. 19 січня ми провели позапланову перевірку. За попередніми даними, власник приміщення – громадянин чи громадянка Козак Н. А. Попередньо їй надіслали лист – на вказану домашню адресу – зазначивши місце і час зустрічі для проведення перевірки та причину. Власник мав прийти на ту зустріч із відповідними документами, котрі в нього є, – пояснює головний державний інспектор інспекції архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Руслан Собуцький. – Але 19 числа ніхто не з’явився. Ми оглядово провели перевірку. В принципі, у приміщенні є всі зручності. Склали акт але не направляли його для притягнення до відповідальності власника, бо без його присутності під час огляду не мали такого права. Тож відповідно надіслали лист до міськвідділу міліції зі зверненням забезпечити присутність власника під час наступної зустрічі. Отримали відповідь, де сказано, що міліція провела розшукові заходи, в результаті яких Козак Н. А. не знайшли.

Правда, той лист із такою відповіддю від міліції інспектор показати не зміг, пояснивши, що їхня структура зараз на стадії переформатування, тож у роботі є певні недоліки і швидко це зробити непросто через плин часу.

Крім того, Руслан Собуцький розповів, що всі документи під час оформлення оренди створюються у трьох екземплярах, один із яких надається у міськраду (варто нагадати, що у відповіді на наш перший запит Луцька міська рада повідомила, що, цитуємо, «в архіві управління містобудування та архітектури відсутня інформація щодо роботи Візового центру за вищевказаною адресою».

Звісно, ми звернулися і до начальника Луцького МВ УМВС України у Волинській області Ігоря Муковоза з проханням повідомити, як відбувалося сприяння у перевірці інспекції.

«Згідно з Інтегрованою інформаційно-пошуковою системою ОВС України, звернення від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області щодо сприяння в організації перевірки Візового центру, що на вул. Рівненській, 26 м. Луцька до Луцького МВ УМВС України у Волинській області не надходили».

Напрошуються висновки: пора нашу «Інтегровану інформаційно-пошукову систему» перезапустити – а то щось у неї із пам’яттю геть кепські справи. Тільки от питання: з котрої розпочати? З тієї, що у міському управлінні архітектури, державної будівельної інспекції чи міліції? Чи пора вже напряму писати до прокурора області Дмитра Чепіжака? Бо всередині Візового центру та на прилеглій до нього території кояться не просто дива, а жахіття: внаслідок паралічу системи дорожнього руху тут утворюються «корки», як результат – одна з нещасних відвідувачок минулого року загинула під колесами автотранспорту…

Тож маємо справу з хронічною «візовою хворобою» та послами невідомого «посолу». І ця недуга складна і запущена, тож і лікування потребує серйозного. І тут уже, мабуть, індійське вакцинарно-візове щеплення безсиле.

Може, попросити помочі у тибетських монахів?..

Світлана ДУМСЬКА.