→Рубрики →Резонанс

Закон шлагбаума, або Синдром повалених дерев

Є в українців такий гріх: нестримне прагнення загородити своє. І ще трошки більше… Як у тому анекдоті – «на огірочки». В обласному центрі та його околицях не складно знайти навіть не двори, а цілі вулиці й провулочки, відгороджені шлагбаумами. А подекуди біля них – навіть «будки», в яких «начальники шлагбаумів» вирішують, кому можна проїхати на «їхню» вулицю, а кому – ні. Цікаво, що з німецької слово «шлагбаум» перекладається як повалене дерево. Чому і за скільки в нас закривають очі на цей «синдром повалених дерев»? І чи не ускладненням цієї суспільної болячки є різні там «денеери»?

Натрапити на шлагбаум під час подорожі Луцьком та його околицями зовсім не складно. Здається, поява таких об’єктів нікого уже й не дивує. А чому?.. Ось – кільки прикладів, так би мовити, з реалій.

Вулиця Кривий Вал – у самісінькому центрі міста, перетинає дві з найголовніших – Лесі Українки та Богдана Хмельницького. Чи варто розповідати, скільки у цьому районі міста установ, відомств, закладів, чиї пороги щоденно штурмують сотні відвідувачів? А відтак і рух транспорту – дуже інтенсивний. Щохвилини десятки водіїв рухаються із Богдана Хмельницького у напрямку Набережної… От тільки тих, хто раптом думає, що це легко можна зробити через вул. Кривий Вал, чекає сюрприз – шлагбаум. І то нічого, що – центр міста, що саме тут розташована міська музична школа, до якої батьки постійно підвозять дітей. Що доїхати взимку до музичної школи можна, а виїхати звідти («під горб») – вже не так і просто… Місцеві жителі стоять на своєму: шлагбаум у них законний. Вони не хочуть, щоби під вікнами їздили автівки, розбивали й без того нікудишню дорогу, та й хати стоять дуже близько до неї.

«Ми навіть на сесію ходили. Дозвіл отримали. Он «даішники» нам знак встановили. Що? Не бачили?» – рекомендує оглянутися житель будинку, що поруч зі шлагбаумом.

Бачили. Але щодня бачимо й те, що в той час, коли частина Кривого Валу (на виїзді до Набережної) законно перекрита, то сусідня Даргомижського, де, до речі, розташований дитячий садок, – наче вулик. І поки одні сусіди забезпечили собі мир та спокій, інші мусять поміж невпинним потоком транспорту вести малечу в садок.

Власне, центр міста – найбільш показовий приклад. Але достатньо шлагбаумів і за межами центральної частини. З доброї волі влади чи без неї повідгороджувалися від світу мешканці вулиць і провулочків у «крутому» приватному секторі поза вулицею Чернишевського, який прилягає до Зміїнця Луцького р-ну. Деякі з цих об’єктів аж такі, що невеличкий «шлагбаумик» на в’їзді до «Єремеєвської конюшні», що на вул. Ланова, здається надто скромним. Донедавна бачили шлагбаум і на вул. Прасолів, яку в місті встигли наректи «депутатською», бо саме там отримали ділянки депутати міської ради. Нині, крім приватних осель, там підростає котеджний комплекс, на в’їзді до якого навіть прапор красується під написом: «Приватна власність».

Але це так, по-скромному. В «нетрях» одного з мікрорайонів Луцька, для прикладу, є територія, яку нарекли «Містом Сонця» – поміж вул. Писаревського та Загородною. Поблизу дитячої обласної лікарні і під вікнами майбутнього перинатального центру, якому судилася доля довгобуду, не зоглянулися й коли виросло містечко за високими мурами. «В обіймах» багатоповерхівок розташовані кілька котеджів, де, подейкують, живуть і багаті, і впливові, і знані люди Волині, зокрема, й представники влади. Спроби зайти на територію містечка не увінчалися успіхом, довелося «замок поцілувати». Як туди потрапляють газівники, комунальники, сімейні лікарі взагалі важко сказати. А якщо раптом в «Місті Сонця» станеться вибух (не дай Боже), рятувальникам доведеться добиратися «крізь стіни»…

Дія «закону шлагбаума», як переконалися, поширюється і поза межами обласного центру. Невеличке село Гаразджа Луцького р-ну. Донедавна воно було таким собі «селом без сільради», але його зелені окраїни (а Гаразджу підпирає розкішний ліс) впали в око багатіям. Не дивина шлагбауми і тут. Якщо звернути із тамтешньої Лісової направо, можна помітити ще один варіант «Міста Сонця». Попід лісом примостилися добротні маєтки. Асфальтована дорога. Деякі з них будуються, деякі виглядають цілком обжитими. Пройтися цією вулицею нам пощастило. А от проїхатися… Попри те, що вона і так подалі від людських очей, так ще й відгороджена шлагбаумом. Над ним невпинно чергує сторож. «Свій» транспорт пропускає (чи вантажівки із будматеріалами), а от за чужим пильнує. Поруч із шлагбаумом – невеличкий вольєр для пса і «будка» для сторожа. Видно, що це постійне місце роботи. На вікнах металевого кіоска радянського зразка – навіть такі-сякі фіранки. На «подвір’ї» – стільчик, рукомийник… Про причини функціонування у лісі такого дивного об’єкта – ні слова. Промовисто натякає на них хіба наліпка на «будці» із логотипом фірми «Феміда-Інтер», яку пов’язують із депутатом облради та бізнесменом Василем Столярем.

Безумовно, встановлення шлагбаумів навіть у провулках не суперечить законові, якщо на це «дають добро» місцеві органи влади, пожежники та даішники. Дозволю собі засумніватися, що геть усі шлагбауми мають відповідні погодження, а будки та мури – й поготів. Та навіть якщо – так, це не покращує ситуації. А радше навпаки. Якщо нас не дивує «синдром повалених дерев», то чому мають дивувати несподівані прагнення сусідів назватися «республіками» й диктувати правила життя. За суттю «кривовалівська» чи «гаразджинська» республіки мало відрізняються від «денеерівських».

Зрештою, я живу на пр-ті Волі. Мені й моїм сусідам д-у-уже не подобається безкінечний потік транспорту під вікнами. От візьмемо й поставимо там шлагбаум. А що?..

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора.