→Регіони →Захід

«Гербор-холдинг»: Успіх компанії – її люди

ТзОВ «Гербор-холдинг» уже давно стало візитівкою не лише Володимира-Волинського, а й України загалом. У грудні цього року підприємство святкуватиме 20-річчя. Звісно, тут пишаються своїм рівнем, адже мають партнерів у понад 20 країнах світу, якістю виробів та потужностями виробництва. Але не це головне. Найбільша цінність компанії – її люди. І тут серед чималого колективу (а це 800 працівників) гарний спеціаліст ніколи не загубиться.

Заступник генерального директора з виробництва Володимир Гнатюк характеризує підприємство коротко – супер. Він сам уже 15 років тут працює. Каже, що розпочинав із посади змінного майстра, був головним технологом, а от уже 6-й рік на керівній посаді.

– Якщо людина старається, має таке бажання, то сповна може у нас самореалізуватися, – переконує Володимир Ростиславович.

Заступник директора не приховує, що на рівень їхньої роботи впливає співпраця із закордонними партнерами, де значно вищі стандарти якості, відповідно – вимоги до продукції, також не останню скрипку грає те, що обладнання – лише найкраще. Крім того, «Гербор-холдинг» – спільне польсько-українське підприємство.

– Нас оцінюють за рівнем продукції. Наші споживачі, які задоволені товаром, – найкраще визнання. Співпрацюємо з понад 20 країнами світу. Сюди входять усі пострадянські, також Росія, з котрою співпраця нині погіршилася, але не припинилася. Є партнери у Німеччині, звісно, Польщі, Об’єднаних Арабських Еміратах, Словенії, Чехії... Адже головне у нашій справі – ринки збуту, бо ж немає сенсу працювати на склад, – розповідає Володимир Гнатюк.

Так уже давно склалося, що ТзОВ «Гербор-холдинг» – серед бюджетонаповнювальних підприємств Княжого града, у місто завдяки їм приїздять іноземці, налагоджують співпрацю з місцевою владою.

– От недавно була делегація з Цвіккау (ФРН), ми обговорювали питання співпраці. Більшість обладнання у нас – німецького виробництва. Приємно, що закордонні партнери, продукція яких серед найкращих у світі, були задоволені нашою роботою, – ділиться досягненнями Володимир Ростиславович.

20-річний ювілей, звісно, стане помітним святом не лише для його працівників. Будуть і урочистості, і сюрпризи.

Але беззаперечно: найбільше його чекають люди, які щодня і щогодини докладають зусиль, аби не лише втримати, а й розвинути виробництво, – працівники підприємства. Та й, чого ж приховувати, не лише духовним тут потішать своїх трудівників: із нагоди кожного свята на підприємстві за старанність віддячують преміями, а ще – гарною зарплатою.

Хороший фахівець заробляє досить добре. А середня зарплата на підприємстві нині – 3000 грн. Звісно, вища як загалом по місту.

Чоловіки працюють, жінки – контролюють

Ми на виробництві. Працюють верстати, коло них – люди, переважно чоловіцтво, ніхто не відволікається, бо робота вимагає уваги. Чисто всюди, причому – ідеально. Все рівненько складено і посортовано. Виявляється, утримувати порядок чоловікам під силу.

Не помилилася, коли подумала, що тут переважно робота – для представників сильної статі. Але з’ясувалося, що й жінкам вистачає справ: вони на підприємстві найчастіше… контролюють чоловіків.

Контролер деревообробного виробництва Наталія Борисюк має іще зовсім малий стаж роботи. Вона перевіряє, чи якісно була приклеєна кромка, звіряє розміри. До цього, каже жінка, працювала у магазині продавцем. Зізнається: ця робота їй дуже подобається. А щодо контролю, то, запевняє, хлопці й самі стараються, тож особливих недоліків нема. Але якщо трапляється таке, то доводиться все переробляти.

Війна – нещадна

Роман Лемколович – із тих, хто вже встиг побувати на Сході країни, а тепер, після демобілізації, повернутися до звичного життя. Був призваний ще 11 квітня минулого року – у першу хвилю мобілізації. Спочатку, розповідає, дислокувалися у Дачному Дніпропетровської області – на межі з Донеччиною. Пригадує той трагічний випадок поблизу Волновахи, котрий для волинян став першим жахіттям війни. Каже, не раз бачив, як убивають людей… Але всюди можна витримати і пережити все – треба лише мати міцний дух, наголошує чоловік.

Мар’їнка, блокпости, зачистка Шахтарська – про це Роман Лемколович згадує із гордістю. Каже: ми боронили свою землю. Потім було й селище Сигнальне, де вже «отримали» сповна, бо туди приходили так звані «гумконвої».

– А на підприємстві працюю з 2010 року. Коли повернувся з АТО, одразу приступив до роботи. Мені виплачували зарплату, тримали моє місце. А така ситуація далеко не всюди. Бо ж спілкуємося з хлопцями з інших областей. То окремі розповідають, що повернулися додому – а з роботи уже звільнили, – каже Роман. – Повістка ж у мене зараз на руках – без числа і дати. Тож коли буде повномасштабна війна чи оголосять військовий стан, то… Хоча війна вже давно триває…

Із дня народження підприємства

Для Миколи Кліщука «Гербор-холдинг» став першим робочим місцем, досі – єдиним. Тепер він – начальник фурнітурного цеху. А 1999-го прийшов сюди вантажником. Через півроку роботи – служба в армії, а потім повернувся і знову став виконувати обов’язки вантажника.

– Тоді підприємство тільки розвивалося. Були невеличкі цехи, малі склади, тоді вантажників усіх загалом було тільки 14, а зараз у мене в підпорядкуванні в цеху 28 людей! А фурнітура – робота переважно жіноча, бо дуже специфічна. Вимагає терплячості і точності. Багато працює інвалідів – підприємство йде назустріч. У нас така атмосфера, що вони не відчувають своєї особливості, тим більше робота дозволяє не розділяти людей. Не було ніколи нервових зривів, скандальних ситуацій. І жодного разу – затримки із зарплатою – дирекція завжди знаходила способи, аби працівники не відчували ніякої кризи, хоча були усякі періоди в роботі. Ніколи не було й такого, аби щось попросив для своїх працівників – і мені відмовили. Могли не одразу відгукнутися, але відмовити – ніколи. А коли люди відчувають, що їх цінують, стараються ще краще виконувати свої обов’язки. Це ж просте правило, – робить висновки Микола Кліщук.

Світлана ДУМСЬКА.

Фото автора.