→Рубрики →Резонанс

У водах Стиру знайшли 500 або й 1000-літній човен-довбанку (оновлено)

І "Волинська газета" першою провела власне дослідження!

У Стиру знайшли 300 чи й 500-літнього човна-довбанку! Можливо, козацький, можливо, ще древніших часів. А дуб, із котрого його видовбали, узагалі може бути 1000-літнім! Бо ж дерево перед тим морили літ зо 100, а до такої величини йому рости треба було не менш як кілька сотень років! Човен цілісінький. Завдовжки – 13 чи й трохи більше метрів. Такою сенсацією у п’ятницю ввечері мене зустріло с. Старосілля, що на Маневиччині. Спочатку подумала: Боже, чого тільки люди не набрешуть… Але наступного дня вранці вже була на Гострому кутку, що на лузі за селом – за 3-5 км від центру Старосілля, у південно-західній частині села, розглядала воістину дивовижну знахідку.

Володимир Сачковський та Микола Ісаков вкотре рибалили. Рибні місця хлопці знають змалечку, бо ж місцеві. Нині той суботній вечір (22 серпня), коли око запримітило щось оригінальніше звичайної колоди у воді, пригадують із посмішкою. Кажуть, наступного дня приїхали з лопатами, щоб підкопати. Аж тут таке!

– Стир у цьому місці був метрів із 3 глибиною, – розмовляємо вже на місці. – А тепер подивіться: вода до шиї не дістане навіть посередині, можна спокійно перейти на протилежний берег. Тож і стало все назовні виходити.

Хлопці повідомили про знахідку сільського голову, найняли адвокатів, зафіксували себе в історії як першовідкривачів древнього човна, від вартості їм належить 20%. Чекають оцінок, бо поки ніхто не береться навіть припускати, яка вартість цього човна. Та що там вартість, учені чим більше над ним працюють, тим сенсаційніші припущення наводять!

Уже вирішили: зберігатиметься унікальна знахідка у Маневицькому краєзнавчому музеї. Тож директор Петро Хомич – головний дослідник, котрий був на місці вже двічі, зізнається: такого ще не бачив.

– Коли ми вперше просто візуально оглянули човен, то припустили, що йому 300 чи 500 літ. Це було 27 серпня. Але от учора (мається на увазі 31 серпня, – авт.) розглядали все детальніше. То скажу таке: вік довбанки може сягнути 1000 літ! Його могли використовувати ще стародавні слов’яни. Він торговий або військовий, – відчувається, що в голосі Петра Микитовича захоплення поєдналися зі здивуванням.

Ще б пак! Такого в Україні досі нема. Правда, дослідження другого дня показали, що човен не 13, а 12 м завдовжки. Його ширина – 75 см, висота – 95 см, товщина борту – 7-8 см, а глибина – до 1 м.

Старосільський сільський голова Віктор Регешук каже, що одразу як повідомили про знахідку, на місце приїздили з СБУ, краєзнавці. Мало того, Віктор Олексійович розповідає: ще один такий човен є на протилежному березі Стиру! Можливо, каже сільський голова, той трохи менший. Очевидно, через цьогорічну засуху чимало стародавніх речей вдасться відшукати.

Таку інформацію підтверджує і Петро Хомич. Але наголошує: поки другого вони не фіксували, тож коментувати не варто. Тепер головне – хоча б одного цього човна підняти і доставити на консервацію. Бо ж усе вартує грошей, із котрими у нашій країні традиційно проблема. Краєзнавець розповідає, що вже звернувся до всіх, хто може допомогти технічно і матеріально у цій справі.

Від себе скажу лише таке: човен треба забирати терміново. Бо ще в суботу, 29 серпня, коли ми приїздили на місце знахідки, цікавих там було багатенько. І жодного правоохоронця! Розглядають – кому не лінь. Та й не тільки дивляться, а ходять коло нього, фотографуються, намагаються перевернути, аби відкрився очам більше.

Та й селом пішли чутки, що під човном скарби. Вигадка, звісно, але ж яка інтригуюча. Людська фантазія – безгранична. Не дай Боже, до злочину доведе.

Директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк теж погоджується, що знахідка особливо цінна. Довбанка такої довжини – дивина навіть в Україні. У Волинському краєзнавчому музеї, правда, є таких дві, але коротші – одна до 5 м, інша – 7 м. Вони належать до 17-18 ст. і використовувалися місцевим населенням у побуті.

– У торф’янистій місцевості гарно такі речі гарно зберігаються, в іншому місці не долежали б, – каже Анатолій Силюк. – Влітку цього року довбанку знайшли у с. Щитинь Любешівського р-ну. Але її довжина – 3, 5 м. Також побачив першим місцевий житель. Зараз довбанка зберігається у районному краєзнавчому музеї. Її планують привезти до нас на консервацію.

Анатолій Силюк вважає, що такі речі не повинні бути зібрані всі в обласному музеї, адже й районні теж потребують таких експонатів. А довбанка – то гордість району, без сумніву, його славна історія.

Звісно, водний транспорт – перший і найстаріший. Човни – теж у переліку лідери. Залежно від основних народних технологічних способів виготовлення, їх можна поділити на два типи: видовбані з суцільних колод і човни з окремим каркасом, який обшивали дошками.

Довбаний човен відомий в Україні з часів неоліту (близько V тис. до н. є.). У більшості регіонів він був поширений ще в XIX ст. і мав різні народні назви: «дуб», «довбанка», «душогубка», «кодлуб». Робили такий човен із липи, осики, верби, дуба, сосни та інших деревних порід. Стовбур колоди-заготовки обтесували ззовні, а середину видовбували або випалювали. Довбанки раннього періоду мали різноманітні варіанти оформлення носової частини і корми, більш пізнього, зокрема XIX ст., – були переважно гостроконечні.

Віддавна стінки такого човна також розвертали над вогнем у спеціальній ямі або у видовбану колоду наливали воду і кидали гаряче каміння. Це, з одного боку, збільшувало об’єм, а заодно – і тоннаж транспортного засобу, з іншого – надавало йому більшої стійкості на воді під час пересування.

У човні, знайденому в Старосіллі, продовбані заглибини у бортах. Можливо, для весел, вітрил чи й навіть зброї.

Поки не провели радіовуглецевого аналізу, однозначно щось говорити важко. Але тут свої переваги: можна зробити безліч дивовижних припущень! А зважаючи на те, що історія села Старосілля сягає дуже глибоко у давнину, то й поготів.

І ось – одне з таких. Директор старосільської школи Анатолій Бричка, історик за фахом (зараз, до речі, з доброї волі виконує свій військовий обов’язок перед Батьківщиною), неодноразово проводив із дітьми різні дослідження. Нині каже: про те, що село має дуже давню історію, знав і раніше, тому неодноразово звертався до краєзнавців із пропозицією провести серйозні дослідження. Але… Можливо, ця знахідка і стане поштовхом до такої роботи.

Тож, за словами Анатолія Микитовича, колись між селами Старосілля і Копилля, що якраз розділене Гострим кутом, був міст. Дуже давній. Місцевий люд розібрав його аж після Першої світової війни, коли, повертаючись додому, мусили відбудовувати зруйновані домівки. Кажуть, коли поляки відновили тут свою владу, то дуже жорстоко покарали людей за це.

І от на тому місці міг бути ринок. І це не просто слова, а доведено археологічним дослідженням, яке свого часу недалеко від Гострого кута проводили студенти історичного факультету нинішнього СНУ ім. Лесі Українки. Тоді знайшли уламки різних глиняних виробів. Відомий український археолог Геннадій Охріменко, котрий тоді очолював цю групу, зробив висновки, що то – шматочки виробів іще давніх слов’ян, і що тут вони дійсно могли торгувати. Очевидно, саме такими човнами люди й користувалися, пливучи на ринок і везучи сюди усілякий крам. Ті шматочки досі зберігаються у музеї школи смт Колки.

Стародавні знаряддя праці на території Старосіллля також раніше знаходили. Окремі є у місцевій школі.

На піскових дамбах над Стиром узагалі знайдено багато кераміки часів неоліту і бронзової доби. На полях, на березі Стиру кругле городище під назвою «Курган Татарська Гора» (теж територія Старосілля, є припущення, що там похований характерник Іван Сірко, про що «Волинська газета» теж розповідала раніше, – авт.) та кургани, так звані «Кляпині могили». Сьогодні ж частково досліджені стоянка мезолітичної доби в урочищі Острівки, поселення тшинецько-комарівської культури (піщана дюна) та давньоруське селище ХІ ст. в урочищі Острівки.

Першу писемну згадку про населені пункти Маневиччини зустрічаємо в «Літописі Руському» за 1100 рік, коли на історичному з’їзді в Увітичах князь Святополк віддає Давиду Ігоровичу містечка Дубно і Чорторийськ.

Тепер – справа за істориками та археологами. Очевидно, то – не остання сенсація із берегів Стиру.

Світлана ДУМСЬКА.

Фото автора, Петра ХОМИЧА та із мережі ФБ.

P.S Учора ближче вечора човен підняли на поверхню. Чекаємо результатів досліджень.

Ось що з цього приводу написав у мережі ФБ користувач Володимир Чопюк. переконана: його думки поділяють найперше десятки тих маневичан, які зробили все, щоби підняти довбанку з води. Тепер - черга за владою та меценатами. І - черговий іспит на патріотизм. Бо те, чи побачать раритетний човен наші нащадки, залежить уже не тільки від небайдужих жителів Маневицького краю.
"Щасливо склались зорі для унікальної знахідки Волинського краю. Старовинного човна-довбанку, найбільшого, мабуть, в Україні нарешті сьогодні ввечері вдалось видобути і транспортувати у Маневичі, де знайшлось приміщення, відповідне для його зберігання та консервації! Тепер можна і потрібно робити рекламу, бо до цього надважливого моменту надмір уваги, як і паломництво до човна, могли лише нашкодити артефакту, а зламать - не відновиш, річ бо дійсно унікальна, такої довжини човен рідкість, а всякі зіваки-туристи і місцевий люд на ту дивину вилазили фоткатись і спричинили поглиблення тріщини збоку, яка була спочатку не така велика. Довжина майже 12 метрів, стан збереження - шикарний, як для дерева. Вік буде встановлено пізніше. На дні човна під шаром глини, піску і намулу виявився один цікавий залізний предмет - на ньому клейма, що дуже схожі на герби князів Острозьких.
Герої дня - небайдужі громадяни Маневиччини, які відгукнулися на прохання про допомогу директора районного музею пана Петра Хомича. Він у районі чоловік авторитетний - за кілька днів йому вдалося організувати вельми складний процес. Знайшлися вантажівка, підйомний кран, місце для подальшого зберігання і т.д. Далі має бути дуже вартісний у фінансовому вимірі етап очистки і консервації. А фінансів просто немає. Можливо, це прочитає хтось із впливових чи таких, які хочуть ними бути, кому небайдужа історія рідного краю.
Хочу звернути увагу на один знаковий момент. ЖОДНА профільна державна установа від обласної чи районної адміністрації не надала ніякої суттєвої допомоги. Навіть управління культури чи обласний музей, яким ця знахідка мала би бути головною подією року просто "відморозилися"...