Невідоме про відомого

Невідоме про відомого  У книзі про Бориса Клімчука вдалося зібрати унікальні факти і світлини.

Що ми лишаємо по собі? Пам’ять і пам’ятники. Скільки їх – церков, шкіл, музеїв, дитсадків і лікарень – нагадують про Бориса Петровича? А пам’ять… Вона лишилася в наших думках, почуттях, а тепер – ще й у книзі «Борис Клімчук: «Я – син Волинської землі».
Це не просто гарна поліграфічна продукція. І не лише сукупність цитат і дат. Це труди сотень людей, яким випала честь працювати з Борисом Петровичем, спілкуватися з ним, писати про нього й учитися, вчитися, вчитися.

«Ми розучилися відповідати за свої слова і робимо вигляд, що так заведено. Але було не так. У часи Запорізької Січі, перш ніж випинати груди і надувати щоки, запорожець питав себе: «А чи хватить мені духу?» Лідери, які здобули довіру товариства і не виправдали її, знали, що отримають зворотний зв’язок не газетними публікаціями, а свинцевими кульками. Це – зобов’язувало».

Під час презентації книги 27 жовтня керівник проекту Дмитро Глазунов розповів: ще за життя Бориса Петровича виник задум видати книгу про феномен цієї людини. Життя внесло корективи. Думали зібрати спогади – вийшло значно ширше. Й у результаті за вісім місяців титанічної роботи народилася книга, що ввібрала три розділи. 


«Політика – велика шахова гра. Світ – велика шахівниця».

Перший – «Отчий світильник». У ньому найсокровеннішим поділилися рідні, друзі, земляки. На світлинах із сімейного фото Борис Клімчук тисне до грудей онуків, пригортає доньок, із безмежною любов’ю цілує дружину Світлану. Високі титули він умів залишати там, за порогом домівки. І в колі найближчих людей ставав турботливим сином, який не цурався покосити траву, дбайливим татом, який умів почастувати рідних власноруч приготовленим обідом.
Другий розділ книги – «Степ бай степ». Цю англомовну фразу Борис Петрович використовував часто. Адже «Крок за кроком» – це те правило, яким він завжди керувався на шляху до кожної нової вершини. Так, були падіння. Були часи опали. Однак він піднімався і знову – степ бай степ – прямував до мети.
А була вона одна. Яка саме – розповідає третій розділ видання – «З добрими ділами для рідної Волині». Фраза Бориса Петровича, що «Найбільше я люблю Волинь і волинян» – не просто слова. Доказ чого – сотні фотознімків із Борисом Клімчуком, де він – будівельник студентського загону в Ухті, директор, який радиться з учителями Ковельської ЗОШ №11, благодійник Музею Волинської ікони, меценат відкриття пам’ятника жертвам Другої світової війни, Надзвичайний і Повноважний посол України.

«Випробування владою – найстрашніше випробування, яке випадає на долю людини». 

В одну книгу вмістити весь шлях Бориса Клімчука – мета надскладна. Тому її втілення не обходилося без палких дискусій, численних варіантів і щирих порад. Головний редактор видання Ніна Долінчук пригадала, як разом із Борисом Петровичем вони вітали перше 10-ліття молодої держави Україна, з якими настроями зустріли 20-річчя Незалежності, про що говорили в останньому прижиттєвому інтерв’ю Бориса Клімчука, датованому літом 2014-го. Своїми спогадами під час презентації ділилися заслужені журналісти Михайло Савчак і Валерій Мельник, яких Борис Петрович учив ніколи не опускати руки і пам’ятати про безсмертність слова. Видавець Дмитро Головенко зауважив, що завдяки Борисові Петровичу Волинська обласна друкарня ввійшла до трійки найуспішніших в Україні, а наші книги реалізовувалися у Мінську, Варшаві, Франкфурті, Москві.
Тож тепер настав час випустити книгу й про самого Бориса Клімчука. І ця справа увінчалася успіхом. Кожен, хто гортав видання, читав і зачитувався, казав: «Книга вийшла така ж світла, як сам Борис Петрович». Тож наприкінці зустрічі його сестра Ірина Петрівна розчулилася до сліз:

«Синдром простих рішень – це для дурнів і ледарів. Простими рішення видаються для публіки тоді, коли вони стануть зреалізовані професіоналами». 
  
– Ми дотепер спілкуємося з братом. Язик не повертається казати: «Він був». Борис є – назавжди залишиться чудовим сином, братом, татом… Ви знаєте, ми з простої сільської ради. Тому не раз йому з любов’ю промовляла: «Звідки ти в нас такий умніца?» …Коли померли наші батьки, Борис сказав: «Я тепер буду за маму і за тата». …Низький уклін вам за те, що ви зробили і що пам’ятаєте.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (67) - 85.9%
Пізно (3) - 3.8%
Яка різниця? (2) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (1) - 1.3%
Мені байдуже (4) - 5.1%