Сіли на мілину…

Природно-екологічні чинники видно й неозброєним оком. Стир, як і більшість інших річок нашого краю, поволі міліє. Але основна проблема навіть не в цьому: русла річок забруднені різним мотлохом, а береги періодично «прославляються» зсувами ґрунту. Відтак великотоннажні судна з низькою посадкою тут не можуть ходити апріорі. 

Та чи зацікавлена Волинь, щоб її річки перетворилися на струмочки і щоб із усіх видів транспорту тут залишилися лише автомобільний та залізничний, тоді як про повітряний і водний нас примушують забути?

Згадаймо новітню історію судноплавства. Ще в 30-ті роки минулого століття річками Стир, Стохід, Прип’ять, Турія регулярно курсували вантажні та пасажирські кораблі. Нічого не змінилося на гірше навіть під час нацистської окупації, а в повоєнний час інтенсивність руху лише пожвавилася. І досі на Волині живуть не лише колишні пасажири кораблів і катерів, але й моряки, котрі в смугастих тільниках і безкозирках хвацько пришвартовували судна до берегів і причалів. Згодом перевезення людей звелося нанівець, зате ще не один рік піднімали річкові хвилі буксири, що тягнули до крупних промислових центрів області різноманітні вантажі – від піску та щебеню та лісу та торфу. 

А потім… Потім усе зникло. Стир-Горинське річкове пароплавство перестало існувати, порізали на металобрухт всі плавзасоби… І – сіли на мілину. Суши весла, як кажуть…

Та славні традиції річкового флоту на Волині не можуть помирати! Хоча б із однієї причини: раз Україна говорить про асоціацією з ЄС, то повинна думати не лише про зону вільної торгівлі чи безвізове пересування громадян, але й власноруч розбудовувати в себе інфраструктуру, котра б віддалено нагадувала європейські параметри. Про це думав, коли дивився на річки та канали в Західній Німеччині. Чи не кожних 5 хв. не лише великим Рейном, але й значно меншими водними артеріями курсують потужні і невеликі плавзасоби. Так, для безпечного пересування їм потрібно мати «сім футів під кілем», але раціональні та практичні німці не сиділи на бережку і не чекали з моря погоди, а запустили в роботу потужну індустрію розбудови та підтримання в належному стані інфраструктури річок і каналів, які пов’язані в одне ціле. Де не було водного сполучення – створили, де існувало – обклали береги бетонними плитами та почистили русло. І в результаті німці навіть у промисловому значенні отримали гігантську вигоду, крім усього іншого, розвантаживши рух на залізницях та автодорогах. 

Отримують вони позитивні емоції й на побутовому рівні, адже фактично кожними вихідними та святковими днями річками та каналами курсують прогулянкові кораблі та катери, де пасажири та туристи, не залишаючи борту судна, не лише милуються чудовими краєвидами та насолоджуються цікавими концертами, але й мають змогу змістовно провести час і навіть випити кухоль пива та з’їсти свіжоспечену баварську ковбаску…

То чому в нас у Луцьку «Тюлькін флот» занепав? Чому на заплаві Стиру, що має неофіційну назву «Гідрапарк», крім човників рибалок та нанесених мулом та пеньків, нічого немає? Невже так важко подумати, щоб запровадити хоча б екскурсійне сполучення, наприклад, від обласного центру до «Білих берегів», що неподалік смт Колки Маневицького р-ну? Або в іншому напрямку – до Демидівки?

Ми ніколи не розбудуємо Україну і не проведемо реальних реформ, якщо будемо займатися лише надбудовою, а не базисом. Тобто не кількість сільрад, районів чи депутатів головне, а важливо – населення яких територій вони представляють. Іншими словами: якщо об’єднана територіальна громада Волинської області вирішує, що їй потрібно налагодити водне сполучення між тими чи іншими причалами (портами), то тоді готується обґрунтування, проводяться розрахунки, і якщо в цьому є толк, то проект береться в роботу. Але якщо цією проблемою ніхто навіть не намагався зайнятися, то про які катери чи кораблі ми можемо мріяти біля Ковеля чи Луцька? 

Взагалі, нинішня суспільно-політична та фінансово-економічна ситуація показує, що еліти намагаються вирішити величезну масу проблем швидко й одразу, тим самим розпилюючись між пріоритетами та блукаючи поміж трьома соснами. Що ніби й складаються комплексні програми розвитку того чи іншого регіону, але про них одразу забувають після того, як завершилася презентація. 

А так не може бути. Досвід занепаду повітряного сполучення (у с. Крупа Луцького р-ну тепер не літаки в небо піднімаються, а автомобілісти «вісімки» крутять) та деградації водного (крім стовбурів повалених дерев та неживих туш худоби, у річках нічого не плаває) підказує: потрібно жити не для того, щоби просто існувати, а робити те, що потрібно більшості людей та їхнім нащадкам. І тоді ніколи не сядеш на мілину.