→Новини

Мої маленькі равлики

Сказати «мама» допомагає… футбол.

Цю категорію дітей фахівці називають «немовленнєвими». Їм уже 3, 4, 5, 6 років, а вони говорять або щось зовсім незрозуміле, або лише окремі звуки чи склади. Збоку здається: що ж тут такого, ну не можуть окремі дітки навчитися вимовляти ті чи інші слова, ну складніше їм… Але проблема – набагато глибше. Насправді на Волині діток із подібними мовленнєвими проблемами – достатньо багато. А їхні батьки найчастіше чують від логопедів: «А як я з вами маю працювати? Ви ж не говорите! От заговорите, тоді приходьте, звуки поставимо».

«Закони мозку не переставиш. До року дитинка має повзати. У рік – ходити. У два – говорити реченнями. А якщо вона у 5 літ не може вимовити жодного повноцінного слова, то це означає, що дитина не пройшла всі ці попередні сходинки… Консервативні діючі методики саме на цей фактор не зважають. Буває, дорослі, прагнучи почути від дитини бажане слово, насильно вимагають: «Кажи, кажи, повтори… Не дам іграшку, поки не скажеш. Не дам цукерку». А тих насправді розриває зсередини. Вони чують нашу мову, наче китайську. А це означає, що і сприймати її не можуть, а відтак, і відтворювати. Тому навіть із 5-річними дітками (а у 5 років ділянки головного мозку, що відповідають за мовленнєві функції, втрачають здатність до корекційного впливу) треба починати з першої сходинки – комунікації, далі – формувати пасивний словник, а тоді аж очікувати активного мовлення», – зазначає голова правління ВОГО «Центр розвитку дитини» Людмила Вознюк (логопед, олігофренопедагог вищої категорії). Майже 30 літ жінка працює з особливими дітками. Можна упевнено говорити й про те, що нема на Волині рівного їй фахівця у цій сфері. Саме чималий досвід фактично змусив Людмилу Михайлівну звернути особливу увагу на категорію немовленнєвих діток.

Діти можуть не говорити з різних причин, через різні діагнози. Проблема може бути чисто мовленнєвою або ж спровокованою аутизмом, розумовою відсталістю, глухотою, ДЦП...

«Усі батьки хочуть активного мовлення. Тоді як воно є складником розумового розвитку. Той, у свою чергу, походить від сенсорного (це розвиток відчуттів), в основі якого, виявляється, лежить вестибулярний апарат! Це і є координація рухів, яку в принципі ми називаємо загальною моторикою. Ось тому і виходить, що 6-річні діти, які не говорять, частіше всього … не вміють їздити на велосипеді, вони ніколи не повзали, кострубато ходять. Бо все в організмі – розбалансоване. Тому так важливо повертатися до основного. Коли в дитини викривлений розвиток, щось заважає функціонувати мозку як часовому механізму. Нам тоді треба змусити його це зробити. Бо, як стверджують нейропсихологи, ми не можемо працювати поверхово, коли причина – у глибині. Увесь час звертаються батьки з одним-єдиним: «Наша дитина не говорить». Часто приходять тоді, коли вже дуже пізно. І це відбувається навіть не тому, що неуважні до проблем власної малечі. А тому, що увесь час їх гонили з кабінету в кабінет, від логопеда до логопеда. І ніхто не озвучив їм того, що у дитини первинні проблеми не з мовленням, а з психічними процесами, емоційно-вольовою сферою, комунікацією», – каже Людмила Михайлівна. Погоджується з нею і її колега, логопед, яка чимало літ працює із немовленнєвими дітками, Наталія Яцишин.

Ось тому в «Центрі розвитку дитини» й вирішили спробувати працювати за новою методикою, яку самі ж і розробили. Суть її полягає у заняттях «мультиболом». Ось уже більше місяця в Луцьку діє Центр дитячого мовлення «Мультибол + для найменших» (для занять використовують окремі приміщення університету «Україна»). Під контролем логопедів, фізінструктора, тренерів із футболу та з музичним супроводом відбуваються заняття із так званими немовленнєвими дітками. У кожній групі – до 6 дітей. Фактично у кожної – особистий інструктор, а зміст корекційних занять за основу має нейропсихологічне підґрунтя. Ну, як же не назвати реалізаторів насправді революційного підходу в подоланні такої важливої проблеми?! Це – Ольга Кухарчук, Оксана Карагодова, Наталя Бачевська, Оксана Солтис, а ще волонтерки університету «Україна» Оксана Масло та Ірина Цьомах. Особливо радісно діти реагують на тренерів із футболу. Олександр Курінов та Олександр Неделюк тут справжні зірки! Навіть якщо нікому не вдається зосередити увагу дитини на м’ячику, поплескати в долоньки чи проповзти до іграшки, у хлопців це виходить дивом. Для кращого ефекту діти одягнені у однакову футбольну форму. Тренери – теж у відповідній екіпіровці.

Через спеціальні заняття із великою кількістю улюбленого для дітвори інвентаря створюється атмосфера такого собі спортивного свята. Власне «мультиболу» передують заняття з логоритміки (логопедичні вправи під музику). У вирі радісних дитячих емоцій завдання – змусити мозок через рухову діяльність активізувати потрібні його ділянки, підштовхнути їх до взаємодії. Фахівцям часто просто доводиться змушувати малечу правильно повзти. Тримати руками тендітні колінця і, долаючи спротив, переставляти їх почергово.

«Нам треба стати їхніми руками і ногами. Ті діти, які не хочуть повзати, не мають вибору, бо їх змушують до роботи. Обов’язковим елементом є масаж, – розказує Олександр Курінов. – Є такі діти, які кричать, як тигренята. Бачать кульки – і в тій ейфорії, буває, вилітають із них певні звукокомплекси, склади чи прості слова. Ця енергетика, коли дитині дуже чогось хочеться, стимулює мовленнєвий апарат, знімаються так звані емоційні блоки. Загалом довкола них створюємо дуже багато провокацій. І тоді в цій грі знімаються бар’єри. У нас м’яч є засобом комунікації. Дуже гарні результати дітей, у яких проблеми з контактами».

Поки діти трудяться, спостерігаю за батьками. Під час перших занять вони і повзали, і гралися усі разом. Фахівцям доводиться працювати й з батьками: пояснювати, навчати, тлумачити, а потім разом тішитися результатами.

«У Луцьку є багато всього, тільки користі мало, – діляться гірким досвідом батьки. – Можна ходити кабінетами до безкінечності, аби гроші. Нам же головне – результат. Місяць займаємося – і це вже інша дитина».

Директор університету «Україна» Віктор Чижик – один із тих, хто щотижня переконується у тому, що свого часу пішов назустріч хорошому проекту: «Університет не лише запропонував приміщення для занять. Студенти, які навчаються за спеціальністю «фізична реабілітація», долучаються до роботи. Це і для них практика, і фахівцям – допомога. Ми заряджені на підтримку. Тим паче, що плануємо відкрити з наступного року спеціальність «корекційна педагогіка». Сьогодні очевидно, що є величезна потреба у підготовці фахівців у цій сфері».

Найважливіша оцінка для авторів ідеї – це щасливі очі батьків. Чути, як їхня дитинка після місяця занять раптом каже до цього неймовірне складне для неї слово «па-па» і махає ручкою – це щастя. Не більше й не менше.

Реалізувати задум, навіть маючи величезний запит від батьків, Людмилі Вознюк далося непросто. Адже важливо було знайти приміщення, спеціальний інвентар, а от із ресурсом для оплати праці фахівців і далі складно. Прикро, що у міській раді під час конкурсу громадських ініціатив, які могли претендувати на невеличке співфінансування з місцевого бюджету, проект оперативно «відфутболили». Яку крамолу знайшли в тому, що під контролем кращого на Волині фахівця десяткам батьків проблемних діток допомагатимуть витягнути їхню малечу із психологічної прірви, хтозна… Але, як слушно каже Людмила Михайлівна, якщо проект діє, значить він справді потрібен. Бо якщо відверто, то це відгук на батьківський відчай. Це – щастя в очах маленьких равликів. Яких будь-що, не втрачаючи ні секунди часу, треба витягнути з тієї мушлі, в яку вони ховаються від усього світу

Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото автора: під час занять; Людмила Вознюк; Наталія Бачевська «лікує музикою».

Телефон для контактів:

(068)687-31-22, (050)825-51-67.