Окопи окупантам копали ми…

Але пошук істини треба шукати в минулому. В той період, коли навесні 2014-го стара українська влада буквально здавала цю землю «зеленим чоловічкам» та їхнім місцевим прихвосням.

Одне зі свідчень нині особливо цінне. Його навів «Волинській газеті» лучанин Олександр Кралюк, недавній кандидат на посаду Луцького міського голови. Цей фрагмент розмови не потрапив в повний текст інтерв’ю, надрукованого ще в жовтні ц. р., але наразі він просто не може лежати в редакційному архіві «мертвим вантажем»!

Отже, читаймо, думаймо, робімо висновки.

– Олександре Олександровичу, в драматичні дні анексії Криму ви перебували в Севастополі, намагалися зі жменькою патріотів хоча б щось зробити, щоб стати на заваді російським окупантам та їхнім місцевим спільникам. Скажіть, дивлячись очима українських кримчан на нас, що Україна, Волинь і Луцьк тоді зробили не так? Чому допустили, що окупант там поводився, як у власній спальні, звідти переліз на Донбас, і тільки тоді ми, господарі, прокинулися?

– Там, у Криму, якраз і не вистачило жорсткої позиції тодішньої української влади. Але на неї сподівалися до останнього! Не Росія Крим захопила, а Україна від нього відцуралася. Я неодноразово був у п’ятій бригаді надводних кораблів українських Військово-Морських сил. Спілкувався з військовослужбовцями розквартированих неподалік наземних сил… Тривожно стало ще 23 лютого 2014 року, коли сепаратисти тільки заворушилися. Ми, українці, сподівалися, що на Чонгарі наша влада встановить блокпости, щоб не допустити в Крим підривних елементів, які тікали сюди з усієї держави. Цього не сталося. Коли містом почали вільно їздити чужі бетеери, ми очікували, що хтось дасть наказ нашій армії їх зупинити. І цього не відбулося. А один із перших сепаратистських мітингів на площах Нахімова та Ушакова? Я сам бачив, якими переляканими були його організатори та учасники. Вони це робили, бо так наказав Кремль. Але вони не знали, що буде потім… Навіть коли оголосили в міськраді «народного мера» та відреклися від української держави, розходилися в дуже пригніченому настрої. Багато хто вважав, що вранці він буде не при владі, а на нарах… Та й планів на майбутнє ніяких у них не існувало… Але от парадокс: наша влада на це все ніяк не реагувала! А ви пригадайте, як почали блокувати наші кораблі та військові частини? Мені знайомі командири показували письмові накази з Києва, які вимагали всю зброю закрити в «піраміди», опечатати і в жодному разі не застосовувати… 

– Питали, що робити? 

– Ніхто нічого не казав. Аж доти, доки агресор не вдався до активних дій! Та навіть ті морські піхотинці Чорноморського флоту казали нашим хлопцям, що от-от протикорабельними сітками перегородять виходи у відкрите море. Наші офіцери доповідали командуванню, але дозволу виходу не було. І що? Дозвіл отримали через три години після того, як окупант заблокував наші бойові кораблі в місцях стоянки… Це як пояснити? І чим виправдати, що наш підшефний корвет «Луцьк» досі перебуває у ворожому полоні?! Твердо обіцяю – як морський офіцер і як лучанин, як буду міським головою, питання повернення під український прапор цього корабля буде на зовсім іншому рівні. Ми його повернемо й укомплектуємо волинянами! 

– Не знаю… Як вирвалися з цього пекла?

– Щоб із Криму потрапити на материкову частину України, треба було подолати російські блокпости на Чонгарі. Такса – 500 доларів США. Хто не мав, той тиждень безплатно викопував бліндажі та окопи… Тому російська оборона, яку бачимо по той бік тимчасової лінії розмежування, створена руками нещасних біженців із Криму. Та тих, хто залишився там, ще більше шкода. Особливо – кримських татар, які і зараз залишаються вірними Українській державі громадянами.

В доповнення сказаного варто лише додати: в початкових планах Кремля була не лише окупація Криму, але й анексія фактично всього півдня України включно з Одеською та Херсонською областями. Особливо ласим шматком для Москви була Херсонщина з її Південноукраїнською АЕС. Якби «мирний атом» зараз працював би на захоплений ворогом Крим, то в нього узагалі ніяких проблем із виробництвом електроенергії не було б. Тим паче, що ядерне паливо теж постачає Росія…