→Рубрики →Резонанс

Проблема на колесах: куди котимося?

«Волинська газета» продовжує журналістське рослідування: чому в бюджеті мало грошей? Після будівельної галузі звертаємо увагу на транспортну.

То маршрутка не приїхала, то пільговика вигнали, а то самим водіям зарплати не дають. Куди не поткнися – суцільна проблема. І завжди одна відповідь – нема фінансування. А де ж його взяти?

Розібратися спробуємо на прикладі останнього транспортного колапсу – мітингу тролейбусників під стінами Луцької міської ради. Для городян ця проблема не нова. Для селян, здавалося б, далека. Але так чи інакше стосується всіх. Чому? Давайте поміркуємо.

Тролейбусники перекрили дорогу, бо вже чотири місяці не отримували зарплату. І дійсно: якщо на ЛПЕ працює чи не вся сім’я, затримка грошей – справжня катастрофа, де «почекай» не скажеш голодним дітям чи платіжці за квартиру.

Та чи тільки міський голова в тому винен, до якого апелювали тролейбусники? За поясненнями (і теперішніми, і під час подібного страйку кілька років тому), причиною заборгованості стали мільйони гривень, що їх за проїзд пільговиків має уряд із Держбюджету перераховувати як компенсацію, але не перераховує через стандартний дефіцит грошей.

У результаті виходить так: електротранспорт вулицями Луцька курсує, пільговиків (переважно пенсіонерів) безплатно перевозить. Вони (ці пільговики) принципово кудись їдуть саме в час пік, коли людям працюючим треба добиратися на роботу. І оскільки тролейбус не безрозмірний, то платоспроможним пасажирам не лишається нічого іншого, як свої гроші віддавати приватній маршрутці, а не комунальному тролейбусу, а тролейбусникам замість заробити на хліб лишається чекати київської «подачки» у вигляді субвенцій на перевезення пільговиків.

Натомість маршрутники від таких проблем тільки руки потирають. Бо і водій, і його «хазяїн» давно вже чхати хотіли на пільговиків. Схочуть – візьмуть, а ні крикнуть: «У мене вже троє таких!». І на відміну від комунального тролейбуса, який навіть за відсутності державної субвенції везе кожного, хто з посвідченням, водій маршрутки любить кинути інвалідові: «Мені на вас держава грошей не дає». Добре, дорогенькі. Але покажіть-но ваші касові апарати. Бо так само, як держава вам субвенцію, так само й ви державі мали би платити податок від свого реального прибутку, а не паперового.

Пригадується, рік тому приватні перевізники (як міські, так міжміські) теж страйкували. Бо, бачте, місцева влада не дозволяла їм ціну проїзду піднімати. Водії теж кричали, нібито вони у збиток їздять через стрибок долара і подорожчання пального. Та коли їх попросили підтвердити збитковість маршрутів (а зробити це можна якраз шляхом продажу квитків кожному пасажирові), то, як мовиться, без коментарів.

А тим часом Луцьке підприємство електротранспорту, де і люди офіційно працевлаштовані, і величезні податки в бюджет платяться, і пільговик ніколи не ображений, чотири місяці трудиться без грошей.

Як же бути далі тим, хто працює чесно та прозоро? І коли змусять приватних перевізників заробляти не тільки в кишеню собі, а й у казну області та міста? Варіантів декілька. Перший – сидіти і чекати чергової подачки з Києва та нарікати, як усе погано.

Другий – слухати багаторічні обіцянки: ось-ось прийметься рятівний закон, який змусить приватників встановлювати касові апарати, а пасажирам замінить віртуальну «пільгу для всіх» на «тверді гроші для кожного» (що по-розумному називається «адресна допомога»). Справді, добре. Бо і маршрутник тоді стане ввічливим до грошовитого пільговика. І громадський транспорт стане прибутковим та на зарплату собі зароблятиме. І пільгову компенсацію будуть отримувати не лише городяни, а й бабця із далекого села, якій також «положено».

Однак цей простий і справедливий варіант геть чомусь не підходить ні депутатам, ні урядовцям. Бо ж тоді кожна копійка буде на рахунку, за кожну звітувати доведеться. А так один Господь відає, скільки в нас тих пільговиків та скільки той депутат, який сам же – і власник маршрутів, має прибутку. Мільйон гривень туди – мільйон сюди легко «загубити» при нинішніх законах і пояснити, ніби так і мало бути!

До слова, Луцька міська рада й сама вже пробувала дати лік пільговикам та змусити приватників працювати чесніше. Аби хоч приблизно порахувати, скільки у тролейбусах курсує пасажирів із посвідченням (бо це ж не тільки пенсіонери, ветерани праці, інваліди, а й «нужденні» працівники спецслужб, міліції, прокуратури, суду), міськрада виступала з ініціативою запровадити у громадському транспорті «нульові» квитки (як оце в міжміських автобусах: на автостанції придбав, кілька копійок за страховку заплатив і вже не зайцем їдеш). Пропозиція слушна. Втім чомусь ініціативу не вдалося зреалізувати.

Та й водії приватних автобусів, коли просили дозволу підняти вартість проїзду, обіцяли встановити касові апарати. Казати – казали, якийсь час клали біля себе цілі рулони квиточків: мовляв, кому треба – беріть самі. Проте й досі працюють за вигідною їм схемою тіньових прибутків і копійчаних податків у бюджет.

Словом, скільки б ми не міркували, висновок один: можна мільярди позичати в міжнародних фондах і на десятки років накопичувати борги, та це нічого не змінить, доки не навчимося працювати з чітким дотриманням чітко виписаних законів. Доки не почнемо вимагати покарання кожному, хто цей закон порушить.

Бо тільки тоді, коли люди будуть працевлаштовані офіційно, коли кожен працівник і кожен його «хазяїн» платитиме належні податки, а не тільки власну кишеню набиватиме, тільки тоді з’являтимуться не лише іномарки у власників маршрутів, а й новий транспорт для простої людини. Тільки тоді місцева рада зможе без київської подачки і без власних збитків перевозити пільговиків. А ще краще – сам пільговик вирішуватиме, куди йому потратити проїзні гроші, що виділені з бюджету, який наповнили чесні перевізники.

Бо «проїдати» бюджет – простіше-простого. Чекати грошей із Києва теж кожен зуміє. А от припинити збагачення багатого за рахунок бідного, покласти край тіньовим доходам і неофіційному працевлаштуванню, домогтися від громади працювати на громаду – в цьому й полягають зміни, які пафосно називають «реформа» і яких після місцевих виборів так чекають волиняни.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.