Сварка закінчилася смертю

Відсидівши понад три роки, молодик звільнився. На очі правоохоронцям певний час не попадався. Проте у 2000-му став фігурантом нової кримінальної справи. Цього разу Луцький міськрайонний суд виніс Вікторові вирок за «крадіжку, скоєну особливо небезпечним рецидивістом». В останньому злочині чоловік грав не першу скрипку, тому замість «15-ти з конфіскацією» отримав 5 років тюрми й на волю вийшов уже в травні 2005-го.

Однак гіркий досвід минулого нічого, схоже, його не навчив. Адже молодик і сім’ї створити не спішив, і працевлаштуванням не переймався. Чотири роки, щоправда, старався бути законослухняним (принаймні на чомусь серйозному не попадався). Навіть вирішив позбутися наркозалежності. Тож в обласному наркодиспансері тривалий час проходив замісну підтримувальну терапію.

Проте шлях до виправлення обірвався одного серпневого дня. Тоді побутову сварку Віктор перетворив на… вбивство з необережності.

«Напередодні трагедії ми прийшли на квартиру до Ольги та її співмешканця Олега. Парою ті були не взірцевою. Постійно пиячили. Якийсь притон удома влаштували, – розповідала потім Ольжина знайома, котра виступила одним зі свідків у справі щодо вбивства з необережності. – Ввечері на кухні розмовляли з Ольгою та Олегом. Навіть обзивали їх, аби хоч якось змусити узятися за голову. Та в якийсь момент Олег образився, вийшов із квартири, і ми пішли слідом. Словом, розмови не вийшло».

Ця деталь була важливою у розслідуванні, тому що підтверджувала: 4 серпня Олег був живий, неушкоджений і ніщо не загрожувало його здоров’ю.

Проте вже за добу лікарі та міліція, прибувши на виклик Ольги, констатували: її співмешканець мертвий…

«Того дня між Вітькою та Олегом зав’язалася сварка. Самої бійки я не бачила. Бо стосунки хлопці з’ясовували в коридорі. Проте чула, як чимось гупало в стіну. Потім вони заспокоїлися. Вітька кудись пішов, а ми з Олегом лишилися вдома. Пили горілку. Олег жалівся, що в нього дуже болить голова. Але знаєте, як то у п’яних буває. Тому я на його жалоби не звертала уваги. Потім Вітька прийшов. А під ранок ми побачили: Олег лежить на ліжку і не ворушиться. Ми стали йому робити штучне дихання, масаж серця. Але без толку. Я злякалася, подзвонила у «швидку» і міліцію. А Вітька знову кудись пропав», – згодом повідомила Ольга.

Правоохоронцям вдалося вийти на слід Віктора. Невдовзі його затримати. Проте під час досудового розслідування, а потім і судового слухання чоловік озвучував версії, які прямо суперечили одна одній. Тому з’ясування істини затягнулося не на один рік.

Отож, як тільки Віктора затримали, він зізнався: так, дійсно побив Олега, а потім намагався привести до тями. Те ж саме говорив під час явки з повинною. Як усе сталося – показував у процесі відтворення обставин. Але на суді вирішив «узяти сльозою» і заявив, що всі його зізнання здобуті незаконним шляхом, що до нього правоохоронці застосовували фізичний та психологічний тиск і що насправді нікого не бив, а тим паче не вбивав. Як доказ озвучив інформацію: буцімто в період, коли Олегові завдали різного ступеня тілесні ушкодження, сам Віктор навіть у Луцьку не перебував («Я їздив до знайомої на дачу у село Гаразджа Луцького району).

Відтак підсудний став вимагати нового адвоката, бо цей, мовляв, замість захищати клієнта підігрує слідчому.

Після таких звинувачень довелося змінити адвоката, а крім того – збирати додаткові дані щодо вбивства з необережності, проводити службове розслідування, чи справді міліціонери тиснули на затриманого, перевіряти, чи алібі Віктора відповідає дійсності.

Проте власниця дачі із с. Гаразджа так і не змогла підтвердити, що того злощасного дня Віктор гостював у Луцькому р-ні. Та й правоохоронці всі звинувачення на свою адресу заперечили фактами і свідками.

Словом, вийти сухому з води Вікторові не вдалося. Тож нещодавнє слухання, котре відбувалося в Луцькому міськрайонному суді, таки розставило крапки над «і». А свідчення, зібрані у справі, остаточно довели вину рецидивіста.

Доказом того, що Олег загинув у результаті побоїв, стали висновки експертів: синець верхньої повіки лівого ока та численні синці на передній поверхні грудної клітки свідчать про нанесення не менше ніж восьми ударів кулаками в ділянку передньої поверхні грудної клітки, волосяної частини голови та обличчя. І хоча такі тілесні ушкодження кваліфікуються як легкі, проте саме в результаті чергового удару Олег утратив рівновагу та стукнувся головою в стіну з такою силою, що згодом експерти констатували в постраждалого закриту черепно-мозкову травму з крововиливом у лівій півкулі головного мозку. А це вже – тяжкі тілесні, небезпечні для життя, які й спричинили смерть.

Доказом слів Ольги про те, як разом із Віктором вони приводили Олега до тями, стали зламане ребро у потерпілого та рани на носі (коли першу медичну допомогу надають не спеціалісти, вони можуть із більшою від потреби силою натиснути на грудну клітку та зламати ребро, а через необережність – подерти носа).

Окрім того, працівники обласного наркодиспансеру, де Віктор проходив курс замісної підтримувальної терапії, зазначили: два дні (5-6 серпня) пацієнт не приходив і не отримував спеціальний препарат. А це якраз був період побиття та смерті Олега.

Та й поведінка самого Віктора говорила про те, як на злодієві шапка горить. Адже побачивши, що побитий не приходить до тями, молодик не став чекати прибуття міліції та лікарів, а поспішив зникнути з місця злочину. Втім, попри доказову базу, Віктор так і не захотів визнати своєї вини. Що вже казати про щире каяття, сприяння слідству або допомогу Олеговій доньці, котра лишилася напівсиротою.

Отож, врахувавши всі обставини цієї справи, згадавши кримінальне минуле лучанина і його не зняту та непогашену судимість, Луцький міськрайонний суд призначив чоловікові покарання у вигляді 14 років позбавлення волі. Проте зважаючи на те, що свою причетність до вбивства він заперечив, цілком можливо, Віктор звернеться до апеляційного суду й укотре стане доводити, що смерть товариша – це справа інших рук.