«Вій» по-Липлянськи?

«Вій»  по-Липлянськи?

Те, що відбувається довкола кладовища попід самісіньким Луцьком, якщо люди не візьмуться за розум, загрожує перерости не в екранізацію безсмертного твору Миколи Гоголя – «Вій», а може перетворитися в реальність! 
Парадоксально, але факт: сусідні села пересварилися через кладовище, і вже не тільки живим, але й небіжчикам немає спокою! Тільки на відміну від гоголівського бурсака Хоми Брута, якого цинічний пан сотник заставляє три ночі відмолювати гріхи перед убитою відьмою, у Липлянах і Жидичині невідь із якого дива взялися з власної іцініативи тривожити пам’ять покійників, останні місця тлінних останків яких були визначені з десяток років тому…
Чим це все може закінчитися, одним Вищим силам відомо.
Якби років 15 тому Жидичину, Кульчину й Липлянам хто казав, за що вони сваритимуться, ніхто б і не повірив. Бо два сусідніх села Ківерцівського р-ну, що входять до спільної – Жидичинської сільради – жили в мирі та злагоді. До однієї церкви ходили, спільні проблеми вирішували. І коли постало питання відвести землю під нове кладовище (бо всі старі майже вичерпали свій ресурс), люди на загальних зборах домовилися: гуртом вирішимо й цю проблему.

Віддали землю – отримали проблему

Тодішній сільський голова Олег Данкевич із місцевими депутатами, районним археологом і санітарним лікарем сформували комісію. Та обдивилася всі можливі варіанти і вирішила: оптимальна ділянка – це землі колишнього колгоспу між селами Липляни та Жидичин. Щоб усе було по-чесному, громада скликала збори селян та домовилася: після розпаювання колгоспних земель кожен власник передасть по дві своїх сотки для майбутнього кладовища.
– Пайовики, серед яких були жителі як Жидичина, так і Липлян, дружно підтримали таке рішення, й у результаті сільрада отримала в розпорядження чотири гектари площ під поховання, – розповідає Олег Данкевич.
Аби таке колегіальне рішення оформити юридично, 2008 р. сільрада  взялася виготовляти схему планування, на якій чітко було визначено промислову зону, транспортну ділянку, територію для здійснення поховальних обрядів. 

Із часом Олегові Данкевичу доручили виготовити проект на кладовище та для узаконеного відкриття отримати дозволи цілих семи державних служб та відомств, серед яких – санстанція, екологія, архітектура тощо. 
Хоча знадобилися роки паперової тяганини, десятки погоджень, утім і цей етап було виконано. Здавалося б, які же можуть бути питання? Однак нещодавня розмова із окремими жителями сіл показала: щороку проблема довкола кладовища стає все гострішою. Бо тепер вона зачіпає не лише живих, а й мертвих – тих, хто вічний спокій має знайти на новому кладовищі…

«Ми вас прийняли – ви нас поважайте»...

Почувши про візит «Волинської газети», на зустріч із журналістом поспішило немало селян: і молодих, і пенсійного віку. Перших турбували їхні рідні, котрі поховані на «проблемних землях», на які перетворилося цілком законне і діюче кладовище. Других обурювало: хто посмів зазіхати на ділянки, що їх свого часу передали пайовики на нужди місцевої громади. Треті – здебільшого власники новобудов у с. Липляни – не хотіли миритися, що поряд із добротними особняками буде збільшуватися Царство мертвих, що діти, йдучи до школи, щодня лякатимуться могил, а вода в криницях стане не придатною для пиття через близькість до поховань.
Отож, першим надамо слово старійшинам, які багато літ мешкають у Жидичині. Серед таких – Орися Максимчук, Ірина Філат, Леонід Сірук, Наталія Артимюк. Усі вони не в силі стримати емоцій від того, що давно узаконене і громадою підтримане рішення тепер хочуть відмінити «чужаки».
 – Бо вони для нас таки чужаки! – наголошують пенсіонери. – Хто кілька років тому, а хто зовсім недавно покупляли ділянки, вибудували особняки, а тепер ще й керувати хочуть?! Ми вважаємо так: прийшли до нас із Луцька, де землі нема, – будьте ласкаві – поважати традиції старожилів. А ні –  то їдьте собі та в іншому місці будуйтеся!

– Та «чужаки» , як ми розуміємо, не збираються дослухатися до думки громади. І не відомо, хто й навіщо, але ширяться чутки, буцімто кладовище закриють, а покійників в іншому місці перезахоронять! – переповідає останні новини Орися Максимчук. – Тому наші старенькі бабусі плачуть від думки про те, що й після смерті людина спочинку не знайде.

...«А ні – то буде кримінал»

Про те, що власники новобудов рішуче налаштовані припинити поховання при в’їзді до Липлян, каже й Олег Данкевич:
– Іще коли ми тільки мали освятити місце для поховань і хресним ходом вирушили з церкви Жидичина, нам дорогу перегородили до десятка незнайомих молодиків, заявивши: «Не пустимо!».
 – А в мене хіба не те саме було?! – долучається до розмови молодий місцевий житель Олег Калинюк. – Баба померла, я в сільській раді отримав дозвіл на поховання, та як тільки прийшов чоловік могилу копати – звідки не візьмись прибіг липлянський «мажор» Неділько та став кричати, що тут хоронити заборонено.
– Якби він мені так кричав, я йому точно лопатою по спиняці вгрів би! – не витримав іще один житель Жидичина Леонід Сірук.
– Бо взагалі-то це – підсудна справа. Я спеціально дивився в Кримінальний кодекс і переконався: за перешкоджання похованню, відповідно до статті 180, передбачено обмеження волі на два роки, або арешт на півроку, або як мінімум – шраф: до 50-ти неоподаткованих мінімумів, – наголосив Олег Данкевич.

 – Тому ми дуже просимо: через газету передайте Недількові і його компанії: будуть знову самоуправством займатися чи поховальну процесію перепиняти – зразу дзвонимо в поліцію! Хай дільничний складає протокол на порушників і хай притягає їх до відповідальності. Бо по-хорошому, бачимо, до них не доходить! – майже на крик перейшов цілий гурт невдоволених.

«Не перетворюйте Липляни в Могиляни»

Свою точку зору на проблему висловив уже згадуваний Олександр Неділько. До слова, на останніх місцевих виборах чоловік став депутатом Жидичинської сільради і відстоює інтереси жителів, які проти кладовища при в’їзді до Липлян.
Олександр Неділько (якого, за словами обранця, підтримала половина Липлян) відразу ж наголошує: ніхто не має права і не буде проводити перезахоронення. Бо це не просто неповага – злочин перед пам’яттю покійників!
– Однак проблема в тому, що площа нинішнього кладовища надто мала. Якщо проаналізувати, скількох жителів сільради щороку хоронимо, то його вистачить на десять літ, не більше. Натомість розширювати його теж не буде змоги. Бо, відповідно до санітарних норм, відстань від кладовища до найближчої оселі повинна становити не менше 350 м. Тому буквально вчора я звернувся до сільського голови з двома пропозиціями. Перша – в місячний термін обгородити з усіх чотирьох сторін кладовище, встановити там ворота і місяця для стоянки автомобілів. Друга – створити робочу групу, котра би віднайшла альтернативну ділянку для виділення земель під іще одне кладовище (як варіант – частину території аеродрому). Доки триватиме пошук землі та її належне оформлення, хай покійників хоронять там же, де й зараз. А як тільки нове місце під поховання буде освячено, нинішні липлянські могилки я пропонуватиму закрити (тобто доступ рідних до могил там буде, але нових могил там не повинно з’являтися).
На закиди селян, невдоволених таким рішенням (бо, мовляв, до нового місця поховань далеко везти покійника, нема транспорту й дороги) Олександр Неділько нагадав: частина жителів Липлян уже висловлювала свою готовність придбати на потреби громади катафалк і шлях до нового кладовища засипати щебенем.
– Якщо сільський голова й депутати проігнорують вимоги жителів Липлян, ми виступимо з ініціативою приєднати наше село до Маяківської сільської ради Луцького району. Можливо, втілити таке рішення буде складно, але здаватися ми не збираємося! – насамкінець наголосив депутат сільради.

Сліди олігархів?

А тепер про найцікавіше, хоч і офіційно не підтверджене. Радіо ББС (тобто баба бабі сказала) передало, що колотнечу довкола кладовища піднімають ті, хто не тільки про підземні води і дитячі ляки хвилюється.
Річ у тім, що довкола кладовища дуже багато справді дорогої землі. Через близькість до Луцька та асфальтованої дороги, наявність газу та електрики сотка землі довкола кладовища вартує до 2 тис. дол. Плюс її тут вільної – десятки гектарів. Тому місцеві жителі припускають, що якийсь олігарх наклав око на колишні колгоспні поля, а більмом на оці – те саме кладовище.
Гуляє також офіційно не підтверджена інформація, нібито остання виборча кампанія до сільської ради теж була профінансована зацікавленими в землі особами. Навіть називається такса, яка буцімто кочувала: 200 грн за голос. Тому старожили припускають, що одними балачками й погрозами не закінчиться. Тим паче, що одна з новеньких жительок Липлян нібито сказала представникам тутешньої влади: «Всякі гроші даю, аби тільки не було хрестів за моїми вікнами».

Що ж про ці плітки скаже очільниця місцевої влади – Жидичинський сільський голова Юлія Дащук?
Під час розмови із невдоволеними «старожилами» останні напряму запитали, чи липлянцям обіцяла Юлія Євгенівна (в разі обрання її головою) закрити нове кладовище? Наскільки відповідають дійсності плани  «законсервувати» територію для поховань у тому розмірі, в якому воно зараз обгороджене (а це всього 1,2 га)? Чи готова головиха раз і назавжди поставити крапку, повідомивши жителям Липлян: кладовище – законне і воно буде діяти?
– Почну з того, що йдучи на вибори, я жодним словом не згадала у перевиборчій програмі теми кладовища. Так само неправда, ніби я десь і комусь обіцяла закрити чи законсервувати кладовище. А от щодо «крапки», то поставити її можна треба тільки після того, як збереться вся громада сільської ради (тобто жителі Жидичина, Липлян і Кульчина) , представникам кожної сторони буде надано право озвучити свою позицію і згодом у форматі круглого стола ми, сподіваюся, зуміємо знайти компроміс – тобто такий варіант, який влаштує жителів усіх трьох сіл, – повідомила Юлія Євгенівна. 
Збори громади сільський голова планує скликати наприкінці січня – на початку лютого. А доки люди остаточно не розсварилися, Юлія Дащук запросила прийти всіх із дітками й онуками на відкриття новорічної ялинки. Можливо, давні християнські свята допоможуть знайти примирення і зрештою розв’язати гордіїв вузол, що затягнувся навколо кладовища?
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото з кіноархіву та автора: фрагмент із фільму «Вій» та липлянські пейзажі; багатостраждальне кладовище; сільський голова Юлія Дащук; дилема самоврядування.
Від редакції. Історія створення першого в Союзі фільму жахів «Вій» за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя сягає подій піввікової давності. Але одразу після виходу на великий екран стрічка, хоча й лякала глядачів своїми моторошно-натуралістичними сценами, викликала гігантський інтерес. Та доки одні підраховували гонорари за написання сценарію та режисуру, а також прибутки від проданих квитків, безпосередні учасники екранізації «Вія» не раз пошкодували, що погодилися на пропозицію режисерів Костянтина Єршова і Григорія Кропачова. 
Найбільше кусала собі лікті красуня Наталія Варлей, відома глядачам за фільмом «Кавказька полонянка». На той час юна актриса грала молоду панночку, на яку перетворилася Відьма. Все почалося, коли під час одного з кіношних польотів у домовині Наталія Варлей випала з труни з-під купола. Якби не миттєва реакція Леоніда Куравльова, то актриса б загинула чи стала калікою внаслідок сильного удару об дерев’яну підлогу церкви… 
Через багато років досвідчена та мудра актриса не раз шкодувала, що погодилася на роль у фільмі «Вій»: «Це був страшний гріх. Тепер із жахом думаю, як могла відважитися лягти в труну…».
Казала так не випадково: після завершення зйомок в її житті почали відбуватися страшні події. Одна біда змінювала іншу… І тоді Наталія Варлей зрозуміла, що такі ролі, як «Панночка» у «Вієві», даремно не минають…
Оцінюючи те, що відбувається на краю с. Липляни, теж починаєш задумуватися над цінностями життя та смерті… Над тим, якими потужними повинні бути мотиви для живих людей, щоб вони наважилися з власної ініціативи потривожити душі померлих… А про те, якою може бути ціна, краще не думати.
ПОСТФАКТУМ
Щоб отримати якомога об’єктивнішу оцінку цього незвичайного «поховального» питання, ми звернулися до юристів. Загальна думка щодо порушеної проблеми така.
По-перше, всі необхідні дозволи та інші офіційні папери щодо кладовища належним чином оформлені. Експерти не вбачають можливим вносити будь-які зміни щодо території поховання, терміну його використання тощо. 
По-друге, будь-які рішення, котрі будуть пов’язані з бажанням внести такі зміни, мають усі підстави підлягати оскарженню відповідно до чинного законодавства.
По-третє, представникам місцевої влади, тобто голові й депутатам Жидичинської сільради, фахівці рекомендують займатися не обговоренням уже вирішеного питання, а роз’яснювальною роботою серед населення. І крапка.
 



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (169) - 88%
Пізно (5) - 2.6%
Яка різниця? (4) - 2.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (8) - 4.2%
Мені байдуже (5) - 2.6%