За 101 рік від 1917-го…

Ось він і прийшов, рік 2016-й… Святкуємо, радіємо, сподіваємося на краще. І навіть не задумуємося про умовність усіх наших, здавалося б, непорушних уявлень і постулатів. Хоча б тому, що це тільки за Григоріанським календарем, на який більшовики перейшли лише 26 січня 1918-го, нині – 2016-й, високосний. За всіма іншими – різні цифри: 5776-5777 рр. – за єврейським, 5117-5118 рр. – за індійським (Калі Юнга), 4712-4713 рр. – за китайським, 2769 р. – за римським, 2266 р. – за рунічним, 1469 р. – за вірменським, 1394 р. – за перським…

Але аналогії та паралелі притаманні нашим людям, які з радістю відзначають усі свята, які тільки можуть. А ще – пригадують та порівнюють. І на основі здобутого досвіду таки намагаються зазирнути в майбутнє. Особливо зараз. У період постреволюційного синдрому, що плавно переріс у війну... І найбільша пересторога – не те, що станеться 2016-го, а що відбудеться наступного року, в соті роковини спочатку Лютневої революції, а потім і Жовтневого перевороту. 

Російську і Австро-Угорську імперії (згодом і кайзерівську Німеччину) зруйнували не зовнішні вороги, а, насамперед, нездатність порозумітися з іншим «сильними світу того». І – накопичення внутрішніх протиріч до критичної межі. Першою луснула царська «тюрма народів», отримавши потужний удар зсередини ще 1905-го, коли відбувся попередній етап революційних подій. Ми ж згадаємо 2005-й і Помаранчеву революцію.

Але і 10, і 110 літ тому заворушення народу сприйняли як щось випадкове і незначне, тому влада ще якось проіснувала до 1914-го, коли спалахнула Перша світова. В Україні рік 2014-й ознаменувався не лише Революцією гідності, але й війною із зовнішнім ворогом.

1916-го найбільше побоїще планетарного масштабу тривало, і кінця-краю ніхто не бачив. Навіть т. зв. Брусиловський прорив на Волині (наступальна операція царської армії) ні до чого не призвів: виснажені війська зупинилися, щоб уже ніколи не перейти в атаку. 

Чи стане 2016-й припиненням бойових дій на східному та південному фронтах і чи – найголовніше – київська та місцева влада зрозуміє, що країна і народ не можуть до безкінечності долати проблеми, пов’язані з війною та економічно-фінансовою кризою?

Будемо вірити, що уроки історії, що повторюються зі столітньою циклічністю (Вітчизняна війна 1812-го, до речі, точилася і 1816-го!), стануть нам усім наукою не повторювати помилок наших попередників. І немає іншого виходу, аніж у новому році вирішити всі внутрішні проблеми й суперечності, щоб увійти в 1917-й сильними та успішними, а не перетворитися на черговий плацдарм чергових популістів, які пообіцяють усім «світле майбутнє» у вигляді ГУЛАГу чи Голодомору…