→Рубрики →Медицина

Про жінку, якій увесь район дякує

За 35 літ роботи на «швидкій» фельдшер Ніна Петрик могла би цілу книжку написати. Бо вистачало і смішних історій, і трагічних. Бувало, життя самої медички висіло на волосині. Та жінка не жалкує за жодною з тих мільйонів хвилин, що їх віддала заради здоров’я пацієнтів.

Коли майже 40 років тому 17-річна жителька с. Пнівне Любешівського р-ну вирішила стати лікарем, у селі дуже тому пораділи. Адже так хотілося мати свою дохторку. Та по закінченні Ківерцівського медучилища на симпатичну Ніну все частіше стали заглядалися кавалери, а один – найсміливіший – повів кохану під вінець. Тож після року роботи в с. В’язівне наша героїня ось уже 35 літ працює на районній «швидкій» і рівно стільки ж мешкає в с. Великий Курінь. Хоча, усміхається, місце прописки мало що міняє: біла машина з червоним хрестом щодня курсує районними автошляхами, а частенько – і майже непрохідними сільськими дорогами.

– Ой!... Та зараз працювати – одне задоволення! – сміється Ніна Петрик. – По-перше, – хороший транспорт маємо, навіть реанімобіль із сучасним обладнанням. По-друге, з медикаментами першої необхідності теж жодних проблем. Та й асфальт фактично всюди. Тому звідки б до нас пацієнт не звернувся – за хвилин 20 будемо на місці, – не без гордості каже фельдшерка Любешівського відділення ЕМД.

А колись… Колись хоч і молодою була Ніна Михайлівна, та повертатися у ті тяжкі часи не хоче.

– Ви тільки уявіть собі: дзвінок, через шипіння телефону чуємо, що чоловікові погано, добираємося коли трактором, коли кіньми. Доки не було мобільних телефонів, навіть не мали, як із лікарями порадитися, – пригадує фельдшерка. Та найбільше 22-річна працівниця боялася тоді пологів:

– Мабуть, тому, що тоді ще своїх дітей не мала. Проте одні пологи, другі на дому прийняла – і далі зрозуміла: бійся не бійся – допомогти мусиш. Уже й не дивувалася, коли якось ми до рожениці спішили, на хутір дорогу перемело, переляканий чоловік жінку нам назустріч саньми віз – не довіз, і в сільської медички в хаті ми успішно прийняли ті пологи, – пригадує Ніна Петрик. – По хатах, по машинах прийняла я десятки пологів, однак досі пам’ятаю, що першим, кому допомогла з’явитися на світ, був хлопчик. Хороший знак.

Але що ми все про жіночі справи? Фельдшер «швидкої» – то ж не тільки акушер, а й педіатр, інфекціоніст, хірург, терапевт, та й ситуацій непростих щотижня вистачає. Як зауважує Ніна Михайлівна, багаторічний досвід та інтуїція допомагають їй із колегами встановлювати настільки точні діагнози, що потім, після госпіталізації пацієнта, лише один із тисячі висновків «швидкої» може дати похибку.

Заводимо розмову про велику відповідальність – і починає тремтіти голос у фельдшерки, коли згадує трагедію в с. Бихів. Хоча сталася вона ще 25 років тому, але тяжко забути молоду жінку з височенним тиском і судомами, яку до Любешівської ЦРЛ завезли, але через два дні пацієнтка все одно померла. А чого варта порівняно недавня аварія в с. Седлище, коли в одну мить трьох людей розчавило й на місці ДТП мусили працювати фельдшери.

– Також тривожить, що з кожним роком усе більше людей просить у лікаря екстреної допомогти врятувати їх від високого тиску й суміжних серцево-судинних захворювань, – додає наша співрозмовниця. – Коли я тільки прийшла на роботу, інсульт фіксувала, може, раз за півроку, і то це була надзвичайна подія. А тепер навіть і трьох за вечір можна привезти з інсультом. Причому, не тільки старших, а й геть молодих пацієнтів.

Серед причин цієї небезпечної ситуації фельдшер називає неправильний спосіб життя мешканців Любешівщини, ігнорування профілактичних обстежень. Багато хто з гіпертоніків, зауважує Ніна Петрик, просто не здогадуються, що мають небезпечно високий кров’яний тиск. Телефонують зі скаргами: погано стало, ліва рука затерпла, мову відняло. А це ж перші ознаки небезпечного стану!

Так само стрімко зростає кількість жертв алкоголю.

– Колись пацієнта з алкогольною інтоксикацією рідко-рідко привозили. Якщо коли таке ставалося, то весь район гудів, у селі збори скликалися, винуватцю «виговор» робили. А потім… Колгоспи розвалилися, роботи не стало. Мужики тепер тижнями в запоях сидять, і нікому до них діла нема. От і маємо те, що маємо: біла гарячка, епілептичні напади, агресія.

Особливо сильно атакує зелений змій із приходом молодого місяця.

– Буває навіть, у календар не заглядаємо, а вже знаємо: одного привезли з алкогольною інтоксикацією, другого, третього – значить настаттє, – каже наша героїня. – І в той же період, до речі, значно збільшується число пологів.

Мусять фельдшері «швидкої» приїжджати й до психічно хворих. Але тоді разом із людьми в білих халатах прибувають люди у погонах.

– Не знаю, чому, але наших міліціонерів (тепер – поліцейських) психічно хворі бояться. Скаже правоохоронець: сідай! Сідає. Але таблетку взяти чи тиск поміряти тільки медикам дозволяє. Бувало,

заходжу в хату, а пацієнт – із вилами в руках!

Одного разу правоохоронець став шукати хворого, а той йому через дірку в забитих дошках як штирхонув вилами в око, то ми ще й міліціонера мусили рятувати й до Луцька на операцію везти!

Але наскільки тяжко не було б, Ніна Михайлівна просто не уявляє свого життя без роботи на «швидкій». Не дивно, що її любов до медичної справи передалася синові й доньці, які працюють фельдшерами. Невістка – медичною сестрою трудиться. А за всі ті ризики і хвилювання люди віддячують Ніні Михайлівні любов’ю, шаною та дякою навіть на сторінках газет.

Тож на прохання пацієнтів із Любешівщини і сусіднього Камінь-Каширського р-ну ми вкотре дякуємо Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за тисячі врятованих життів і доль!

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.