Дочка волинської землі

Дочка волинської землі

Її ви не побачите на різноманітних політичних ток-шоу, де своїм головним завданням його учасники вважають перебалакати опонента за принципом: «Сам дурень». Вона не бере участі в політичних «дебатах», які вже давно перестали бути дискусійним клубом для пошуку шляхів розвитку країни, а перетворилися на змагання в красномовстві. Вона надто любить рідну державу, тому вважає за необхідне не давати змоги тим силам, які працюють на її розкол, брати гору в українському політикумі. Навпаки – дослухається до розумних ініціатив, спрямованих на розвиток України, зміцнення її позицій у світі, незалежно від того, з якого політичного табору вони надходять. Державний діяч із 17-річним досвідом парламентської роботи, фахівець сільського господарства, толерантна, чуйна навіть до чужого болю людина, любляча мама, дружина, бабуся. 

Усе це – про жінку, яку волинська земля делегувала до найвищого законодавчого органу держави – про Катерину Тимофіївну Ващук.
УСІ ДВЕРІ – ВІДЧИНЯЮТЬСЯ
Уже третє скликання Катерина Ващук працює в Комітеті Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності, очолює підкомітет з питань фіскального регулювання окремих галузей економіки, вільних економічних зон та інвестиційних режимів. Як сама зазначає, в Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин, членом якого вона була до 2004 р. і навіть два роки очолювала, нині є чимало досвідчених фахівців. А питання підтримки сільськогосподарської галузі сьогодні багато в чому залежать саме від фінансування. 
«Та й жінки краще знають, як розпорядитися бюджетом», – каже.
Банальна, здавалося б, істина, але коли йдеться про кошторис держави чи певної галузі економіки, чоловіки починають заперечувати: мовляв, сімейний бюджет – то одне, а бюджет установи, організації чи держави – зовсім інше. Та вони чомусь забувають інше золоте правило: багатий не той, хто багато заробляє, а той, хто розумно витрачає зароблене. 
Те, що Катерина Ващук зробила для підтримки сільського господарства незалежної України, важко переоцінити. Її найбільша заслуга тут – запровадження єдиного сільськогосподарського податку (податку на землю), скасування стягнення податку на додану вартість із сільгоспвиробників. Завдяки ухваленню цих законів сільськогосподарська галузь України щороку заощаджує на сплаті до бюджету 11 млрд (!) грн. Ці кошти, залишаючись на рахунках сільгосппідприємств, дозволяють вести господарку за інтенсивними технологіями, оновлювати техніку, купуючи сучасні машини й агрегати, що заміняють тяжку фізичну працю, розвивати тваринництво – основу поліпшення якості ґрунтів. Як результат, сьогодні Україна є потужним експортером зерна (найближчими роками вона має всі шанси увійти до чільної п’ятірки держав-експортерів цієї продукції й забезпечувати хлібом 600 мільйонів мешканців планети), а ще – соняшникової олії. Зауважте, не сировини (насіння соняшника), а саме готової продукції, що дає змогу розвивати переробну галузь. Притім кожна її законодавча ініціатива спрямована не лише на підтримку сільського товаровиробника, зростання виробництва продуктів харчування, наповнення ринку вітчизняною продукцією, але й покликана зберегти для нащадків наше найбільше надбання – землю, родючий шар ґрунту (гумос), чисті повітря і воду.
І, звичайно ж, найбільша гордість Катерини Ващук – адаптований до нових ринкових умов Земельний кодекс України, до створення й ухвалення якого вона доклала максимум зусиль.
Вона не займала міністерських посад (хоча такі пропозиції були), проте за консультаціями з питань агропромислового комплексу до неї йдуть депутати із провладних і опозиційних фракцій. Керівники великих сільгосппідприємств не тільки Волині, але й всієї України постійно звертаються до Катерини Тимофіївни за порадами, просять її підтримки у вирішенні нагальних питань. Для них вона організовує навчання, семінари, «круглі столи», їхні інтереси вона відстоює в міністерствах і відомствах. Немає таких дверей, зокрема в уряді й Адміністрації Президента, які б не відчинилися перед нею. У цьому – визнання заслуг депутата не тільки в розвитку сільськогосподарської галузі країни, але й у державотворенні. А за даними журналу «Форбс» Катерина Ващук посіла 50-ту позицію в списку сотні найвпливовіших жінок України. Тож недаремно керівництво Партії регіонів напередодні парламентських виборів 2012 р. запропонувало їй почесне 45-те місце в своєму списку. Причому, вона у цьому списку одна з небагатьох (а якщо точніше, одна з трьох), якій не було висунуто умови вступати в члени партії, що в цій політичній структурі – звичайна практика.
Заздрісники намагалися і цей момент використати проти неї. Вигадували, буцімто прохідне місце у списку Партії регіонів – плата за підтримку в парламенті одіозного мовного законопроекту Колесніченка-Ківалова. Хоча добре знають, що цього не було: в момент голосування Катерина Тимофіївна перебувала на Волині, зустрічалася з виборцями. Кажуть, проголосувала її картка. З цього приводу Катерина Ващук зробила заяву, в якій повідомила, що картку свою нікому не передавала й голосувати нікого не уповноважувала. Мало того, вона звернулася з офіційним листом до Голови Верховної Ради України, в якому поставила вимогу відкликати її голос за скандальний законопроект. Що й було зроблено. 
І після цього ще комусь повертається язик її в чомусь звинувачувати? Ніхто ж не звинувачує Миколу Томенка, що і його голос система «Рада» видала в цьому ж голосуванні в розділі за підтримку проекту Колесніченка-Ківалова! Всі впевнені, що він голосувати так не міг. А чи могла голосувати по-іншому Катерина Ващук? Парламентар, який ухвалював Конституцію України, завдяки виступу якому, можливо, дещо емоційному, але переконливому, Україна отримала у 1996 р. державним прапором синьо-жовте знамено. Державний діяч, головним завданням якого була й залишається єдність і територіальна цілісність України, формування в нашій державі європейських цінностей (Катерина Ващук свого часу працювала членом Парламентської Асамблеї Ради Європи), зокрема за рівнем життя і соціальних свобод.
«Чим більше нормальних людей буде в різних фракціях і партіях, тим швидше ми збудуємо суспільство громадянської злагоди» – її кредо. Адже не секрет, що й сьогодні в окремі структури за гроші проникають люди, яким байдуже, як живеться простому народу, які розглядають політичну кар’єру як спосіб примножити свої статки. Або ж знаходяться у різних політичних силах «гарячі голови», що діють за принципами: «Хто не з нами – той проти нас», «Чим гірше – тим краще». З такими Катерині Ващук не по дорозі.
Недаремно свого часу вона поступилася своїми амбіціями та фактично віддала посаду голови Аграрної партії на користь Володимира Литвина, який зіграв значну роль у подоланні жорсткого протистояння політиків у 2004-2005 рр., за що був удостоєний звання Героя України. Час показав правильність дій Катерини Тимофіївни. Їй пропонували працювати головою Волинської облдержадміністрації, навіть хотіли висунути кандидатом на Голову Верховної Ради. Не скажу, що вона була би поганим спікером чи губернатором. Але Катерина Тимофіївна, не позбавлена владних амбіцій, проявила тут свою мудрість, поступившись керівними посадами тим, кого вважала достойнішими витримувати великі навантаження і працювати не гірше, ніж вона. Сама ж зосередилася на законотворчій роботі, яка потребує системності, глибокого знання суспільних процесів, історичних аналогій, уміння прогнозувати наслідки ухвалених рішень. 
Можливістю реалізувати потенціал Катерини Тимофіївни назвав голова Народної Партії Володимир Литвин місце в списку Партії регіонів для Катерини Ващук, коли стало відомо, що вона буде балотуватися до парламенту за списком цієї політичної сили. І справді, важко сьогодні уявити Верховну Раду без такого досвідченого парламентарія. Адже ті, хто вперше прийшов у будівлю на Грушевського, 5, незалежно від політичної приналежності, готові тиснути кнопки так, як скаже партійний лідер (або як заплатять компанії, діяльність яких треба пролобіювати). А такі, як Катерина Ващук, уміють працювати над розробкою законопроектів, уміють аналізувати, що дасть ухвалення тієї чи іншої законодавчої норми, уміють відстоювати свою думку. Вона належить до тієї незначної кількості із майже 450 народних обранців, які йдуть у Верховну Раду працювати для держави і ії людей, а не для власного збагачення. Працювати сумлінно, іноді навіть виснажливо для свого організму, а не блокувати трибуну, битися, влаштовувати шоу на публіку, ганьблячи парламент в очах свого народу і принижуючи свою країну перед лицем світового співтовариства.
Ось нещодавно експерти Центру політичного аналізу і виборчого консалтингу Волині, структури, яку важко звинуватити у симпатіях до Катерини Ващук, аналізуючи діяльність нардепів-волинян за півроку роботи Верховної Ради VІІ скликання, відвели Катерині Тимофіївні за парламентську діяльність перше місце. Вона не пропустила жодного з 33-х пленарних засідань Ради цього скликання. А загалом за час парламентської роботи Катерина Ващук стала автором понад 150 законопроектів, більшість із яких були підтримані й стали законами. У тому, що українське село подолало період руїни й отримало ефективного господаря землі, – її найбільша заслуга. Сьогодні її зусилля спрямовані на те, щоб перетворити наші села на сучасні населені пукти із розвиненою соціальною інфраструктурою. Для цього вона пропонує встановити для інвесторів спеціальну плату на розвиток цієї інфраструктури: будівництво сільських доріг, шкіл, дитячих садків, лікарських амбулаторій, встановлення вуличного освітлення. А на суми відрахувань зменшити їхні податки. Це дуже непросто – переконати податківців, що це потрібно зробити. Але знаючи наполегливість Катерини Тимофіївни в тому, як вона домагається здійснення задуманого, віриться, що це їй вдасться.
«НЕ БУДЬ КАПОСНА ДО ЛЮДЕЙ»
Любов до землі, до людей, які на ній працюють, у неї з дитинства. Народилася і виросла Катерина Ващук (у дівоцтві – Сапіжук) у мальовничих місцях – у с. Вербень Рівненської обл., що розкинулося на правому березі річки Стир буквально на межі з Волинню. Батьки привчили її до праці, тож видоїти корову чи просапати буряки для неї було заввиграшки. Сільська праця стала визначальною і у виборі професії. Ніким іншим, як агрономом, вона себе й не мислила. Це й привело її у Горохівський радгосп-технікум. А активна життєва позиція стала визначальною для тих, хто їй запропонував працювати другим секретарем Горохівського райкому комсомолу. Та Катерині, яка на той час уже вийшла заміж, народила двох дітей, здобула фах історика в Луцькому педінституті ім. Лесі Українки, все ж ближче було сільське господарство. І вона стала заступником голови найбільшого в районі колгоспу. А коли це агроформування ділилося на два, люди кількох сіл, які відходили до колгоспу ім. ХХV з’їзду КПРС (згодом – агрофірма «Колос»), самі виступили перед начальством з ініціативою: «Залиште нам головою Катерину». Селяни вже тоді бачили, наскільки вона при всій її вимогливості – людяний керівник. Це був прецедент. Зазвичай керівників привозили з району і пропонували селянам за них голосувати. А тут вперше райком партії погодився з вибором людей. Так Катерина Ващук у 30-річному віці стала головою потужного господарства. 
Старалася виправдати довір’я. Колгосп розвивав тваринництво, досягав найвищих в області надоїв, високих врожаїв зернових і цукрових буряків, міцніла його матеріальна і фінансова база. А що його керівник завжди шкодувала людей, які тяжко працювали на землі, то в господарстві широко запроваджували механізацію ручних процесів, платили одну з найвищих у районі заробітну плату. Розвивалися й села, на базі яких був створений колгосп.
«Катерино, не будь капосна до людей», – вчила її мама. Ці слова стали визначальними у всій її діяльності. І на посаді голови агроформування, і в парламенті. Не злічити тих, скільком вона допомогла у житті, після того, як вони зверталися до неї на особистому прийомі. Клопоталася, щоб переглянули справи несправедливо засуджених родичів, щоб за можливості перевели з платного навчання на бюджет у вишах дітей малозабезпечених батьків, консультувала в тонкощах законодавства керівників підприємств і бізнесменів-початківців, допомагала власними і залученими спонсорськими коштами людям на лікування, влаштовувала у найкращі клініки для проведення складних операцій. Притім старалася не відмовити нікому, незалежно від того, чи живе людина, яка до неї звертається, на території її виборчого округу. Ось останнім часом, як вона допомогла одній жінці з Львівщини вирішити її проблему, до неї вервечкою потяглися люди з цього краю. І вона не киває, що, мовляв, маєте вдосталь своїх депутатів (у парламенті цього скликання нардепів із Львівщини – рекордна кількість), вникає в суть проблем і за можливості старається допомогти.
Хоч останнього разу вона обиралася по мажоритарному округу вже далекого 1998 р., не забуває Катерина Тимофіївна і про свій рідний край. Щороку, коли формується бюджет, поцікавиться потребами Волині на капітальне будівництво, лобіює виділення в Уряді й Верховній Раді цільових субвенцій. Ось і на 2013 р. сприяла виділенню для розвитку соціальної інфраструктури районів області по 6 млн грн, клопоталася про фінансування будівництва у Луцьку перинатального центру. Скажете, це не входить в обов’язки народного депутата? Так, не входить. Але є депутати, які в законотворчій діяльності, м’яко кажучи, не сильні, та й у відстоюванні інтересів рідного краю не помічені. А жити в регіонах людям треба вже, не чекаючи, поки прийде ідеальна, справедлива влада, яка зніме із себе останню сорочку і віддасть народу.
НА ПРОЩУ ДО КОЗАЦЬКИХ МОГИЛ
До речі, про пільги і соціальну справедливість. Ніхто не звинуватить Катерину Тимофіївну в тому, що вона за час парламентської роботи нажилася для себе, у когось щось відібрала. Завжди жила на те, що заробила згідно із законом. Не їздила відпочивати на Мальдіви чи Канари. У неї і її рідні немає свого бізнесу. Вона навіть не стала власником агропідприємства, яке свого часу очолювала, хоч інші голови колгоспів поробилися сьогодні великими капіталістами (ніхто їх у цьому не звинувачує, якщо вони, звісно, сумлінно розраховуються з людьми за паї і за роботу, та все ж: якою дорогою йшли «із грязі в князі»?). 
«Я – людина забезпечена», – каже, зважаючи на те, що отримує лише зарплату народного депутата. Попри це, коли журналістка газети «Високий замок» якось у сезон закруток запитала в неї, чи заготовляє вона на зиму консервацію, Катерина Тимофіївна із властивою їй щирістю відповіла:
«Наразі встигла зварити варення». І почала перелічувати: полуничне, малинове, чорничне, смородинове. 
«Нічого собі «наразі», – ледь не вирвалося в кореспондента.
З’ясувалося: попри зайнятість, усю домашню роботу Катерина Ващук робить сама. Готує, прибирає, вирощує овочі на грядці, збирає й висушує лікарські рослини, навіть посуд миє вручну, а не в посудомийній машині. У неї немає особистого дизайнера, перукаря, масажиста. Вона невибаглива в побуті, проте завжди стежить за своєю зовнішністю. У виборі стилю їй допомагає вроджений смак. А кулінарні рецепти черпає із багатьох книг і з записок, зроблених від своєї покійної свекрухи Марії. Вона до 50-річного віку жила в одній хаті зі свекрухою, і завжди в домі був лад. Погодьтеся, не часто таке зустрінеш.
Хоча сьогодні Катерина Ващук живе в Києві, вона часто навідується в рідну хату в Берестечко, де тепер мешкає її син. Зустрічається із земляками, спілкується, цікавиться їхнім життям. Сюди, в Берестечко, вона любить запрошувати гостей. І всіх, хто приїжджає, везе на відвідини Поля козацької слави. Це допомагає українцям збагнути їхню сутність. Вона цю свою приналежність до великого народу відчула ще в дитинстві, коли з батьками щороку на «зелений» четвер йшла пішки з рідного дому на Пляшеву. Хоч тодішня радянська влада робила все можливе, щоб поменше люди поклонялися праху козаків, витравити з пам’яті народу його історію не вдалося. Щороку не за рознарядкою, а за покликом серця йшли і йшли люди з усіх усюд на Козацькі могили. А в 1991-му, коли відзначали 350-річчя Берестецької битви, сюди прийшло і приїхало понад 50 тис. людей. Був там і тоді ще Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук, і Патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник). А Катерина Ващук розпорядилася, щоб у колгоспній їдальні наварили обід для приїжджих, вивезли його в Пляшеву й безплатно вгощали всіх, хто забажає.
Нагодувати всіх голодних, напоїти всіх спраглих, звісно, неможливо. Це добре розуміє Катерина Ващук. Але не відмовити в допомозі, якщо до тебе звертаються, ти не маєш права. Так навчили її батьки. Так вона й чинить протягом усього свого життя. За це й поважають її волиняни і всі українці.
Василь ОНИЩЕНКО.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (5) - 55.6%
Пізно (1) - 11.1%
Яка різниця? (1) - 11.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (1) - 11.1%